(3 голоса, среднее 5.00 из 5)

Шпаргалка з фінансів. В1.

Перелік питань (1-129).

1.Предмет науки про фінанси. Суб’єкти  і об’єкти фінансових  відносин.
2.Характеристика фінансів як історичної категорії, передумови їх виникнення.
3.Фінанси як економічна категорія: визначення, ознаки, зв’язок з грошима. Видима і прихована сторона фінансових відносин.
4.Фінансові категорії.
5.Зв”язок фінансів з іншими вартісними економічними категоріями (ціною, заробітною платою, кредитом).
6.Функції фінансів, їх зв’язок.
7.Види фінансових відносин. 
8.Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність в умовах розширеного виробництва.
9.Вплив фінансів на суспільне виробництво (якісний і кількісний вплив, напрями впливу) та їх роль у ринковій економіці.
10.Сутність, склад  і характеристика фінансової системи за  її внутрішньою будовою.
11.Взаємозв”язок між сферами  і ланками фінансових відносин.
12.Сутність, склад і характеристика  фінансової системи за її організаційною структурою.
13.Органи управління і фінансові інститути фінансової системи: склад, функції і зв’язок  зі сферами і ланками фінансової системи.
14.Поняття і завдання фінансової політики, її зв’язок з економічною політикою. Фінансова  стратегія і фінансова тактика.
15.Характеристика типів фінансової політики.
16.Зміст  напрямів фінансової політики. Характеристика  сучасної фінансової політики України за її окремими напрямами.
17.Фінансова політика України в умовах переходу до ринкової економіки.  Стабілізаційна фінансова політика.
18.Поняття фінансового механізму і його складових елементів. Зв’язок фінансового механізму з господарським механізмом і фінансовою політикою.
19.Фінансові методи як складова фінансового механізму.
20.Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення.
21.Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму.
22.Характеристика видів, форм, методів і суб’єктів фінансового контролю. Шляхи підвищення його дієвості.
23.Фінансове планування : сутність, завдання, принципи і методи. Роль фінансового планування при переході до ринку.
24.Система фінансових планів, їх характеристика.
25.Управління фінансами і його види. Об’єкти і суб’єкти управління, функції останніх.
26.Характеристика фінансових важелів та стимулів як складових фінансового механізму.
27.Зміст нормативно-правового забезпечення як елементу фінансового механізму.
28.Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації.
29.Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарювання.
30.Порядок  розподілу виручки від реалізації продукції, робіт  і послуг.
31.Поняття фінансових ресурсів підприємств, характеристика їх складу.
32.Джерела формування фінансових ресурсів новостворених підприємств.
33.Характеристика загальних напрямів використання фінансових ресурсів підприємств.
34.Поняття доходів і витрат, їх класифікація.
35.Фінансові результати діяльності підприємств та макро- і мікроекономічні чинники, які їх визначають.
36.Особливості фінансових відносин у невиробничій сфері.
37.Характеристика методів організації фінансової діяльності підприємств (принципи, мета, зміст і роль кожного методу).
38.Характеристика фінансів суб’єктів господарювання різних форм власності.
39.Фактори, які визначають особливості організації фінансових відносин в різних галузях народного господарства.
40.Фінансові аспекти приватизації державних підприємств.
41.Об”єктиівна необхідність, сутність і функції податків.
42. Елементи  податку, їх характеристика.
43.Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації.
44.Форми оподаткування: сутність, переваги і недоліки кожної з них.
45.Взаємозв”язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика.
46.Сутність і наукові принципи побудови податкової системи. Її місце в економічній системі держави.
47.Податкова система України, її характеристика і принципи  побудови.
48.Становлення податкової системи України, її нормативно-правове забезпечення.
49.Характеристика стягнення непрямих податків в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито). Їх місце у складі бюджетних доходів.
50.Податок на прибуток підприємств та організацій в Україні. Його місце у складі бюджетних доходів.
51.Прибутковий податок з громадян як форма індивідуального оподаткування населення. Його значення при формуванні бюджетних доходів.
52.Податок на промисел:платники, порядок обчислення і внесення до бюджету.
53.Плата за ресурси: економічне призначення, види і характеристика кожного з них.
54.Місцеві податки і збори: склад, характеристика і місце у доходах місцевих бюджетів.
55.Економічний зміст, форма і матеріальне втілення бюджету.
56.Функції бюджету як економічної категорії.
57.Місце бюджету у розподілі вартості ВВП і шляхи його впливу на цей розподіл.
58.Державний бюджет як універсальний інструмент контролю і основний фінансовий план.
59.Роль бюджету у фінансовій системі країни.
60.Роль бюджету у соціально-економічному розвитку країни в умовах переходу до ринкової економіки.
61.Бюджетний дефіцит: причини виникнення, які визначають його характер, і заходи щодо зменшення його розміру. Поняття касового дефіциту бюджету.
62.Джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування.
63.Бюджетна система: поняття, склад, основи побудови.
64.Ієрархічна будова бюджетної системи України.
65.Поняття бюджетного устрою, його принципи та їх реалізація на практиці.
66.Бюджетна резолюція, її зміст і призначення.
67.Поняття бюджетного процесу і його етапи (зміст кожного, задіяні органи і їх функції).
68.Бюджетні права органів законодавчої і виконавчої влади (ВРУ, місцеві Ради народних депутатів, КМУ, фінансові управління і відділи місцевих Рад).
69.Економічна сутність бюджетних доходів і видатків, форми їх вияву і матеріального втілення.
70.Взаєзмозв’язок бюджетних доходів і видатків з державними доходами і видатками.
71.Роль доходів і видатків державного бюджету в соціально-економічному розвитку країни.
72.Фактори, які визначають склад бюджетних доходів і вибір джерел їх формування.
73.Фактори, які визначають склад і структуру видатків бюджету.
74.Бюджетна класифікація: визначення, призначення і роль.
75.Класифікація бюджетних доходів. Характеристика структури доходів Державного бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.
76.Аналіз тенденцій, які простежуються в доходній частині Державного бюджету України.
78.Класифікація бюджетних видатків. Характеристика структури видатків Державного бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.
79.Аналіз тенденцій, які простежуються у видатковій частині Державного бюджету України.
80. Секвестр: зміст поняття, мета і умови проведення. Захищені статті державного бюджету України.
81.Характеристика форм здійснення бюджетних видатків (бюджетні асигнування, бюджетні трансферти, бюджетні кредити, бюджетні позички).
82.Поняття місцевих фінансів, їх склад і призначення.
83.Місце місцевих фінансів у складі державних фінансів і у фінансовій системі в цілому.
84.Економічна сутність, форма прояву і матеріальний зміст місцевих бюджетів.
85.Функції місцевих бюджетів. Нормативні акти, які їх регламентують.
86.Ієрархічна будова місцевих бюджетів.
87.Склад і структура доходів місцевих бюджетів. Тенденції їх розвитку.
88.Власні, закріплені, регулюючі доходи: поняття, склад кожної групи, нормативні акти, які регламентують їх застосування, місце кожної групи доходів у доходній частині місцевих бюджетів.
89.Особливості позик місцевих Рад народних депутатів і їх відмінність від бюджетних позичок.
90.Основи розмежування доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи.
91.Склад і структура видатків місцевих бюджетів. Тенденції їх розвитку.
92.Поняття бюджетного регулювання і зміст його методів (встановлення регулюючих податків, метод дотацій, бюджетні позички і бюджетні взаєморозрахунки).
93.Поняття бюджетних трансфертів, зміст кожного з їх видів (дотації, субсидії, субвенції) і практика використання в Україні.
94.Сутність державного кредиту, його необхідність і роль у формуванні  фінансових ресурсів держави. Відмінність державного кредиту від банківського.
95.Функції державного кредиту.
95.Види і форми державного кредиту, їх зміст і характеристика.
96.Класифікація державних позик.
97.Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг.
98.Методи управління державним боргом, їх характеристика.
99.Зовнішній і внутрішній державний борг України: склад, причини виникнення, наслідки існування та заходи щодо його скорочення.
100.Економічна необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.
101.Поняття страхування, його функції і ознаки.
102.Форми і методи страхування. Характеристика системи страхових фондів.
103.Класифікація страхування.
104.Сутність, види, форми і роль кожної з галузей страхування.
105.Роль страхування при переході до ринкових відносин.
106.Поняття  страхового ринку, його організаційна структура.
107.Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні, його організація і зміст.
108.Розвиток страхового ринку в Україні, його стан на сучасному етапі.
109.Поняття фінансового ринку і його сегментів.
110.Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій економіці.
111.Взаємозв’язок фінансового ринку зі сферами і ланками фінансової системи і його місце у розподільчих процесах.
112.Призначення і функції сегментів фінансового ринку.
113.Класифікація фондового ринку (за характером руху інструментів і за формою його організації). Характеристика виділених елементів.
114.Суб’єкти фінансового ринку (емітенти, інвестори, посередники, інфраструктура); склад і роль кожної групи суб’єктів.
115.Особливості місця і ролі держави на фінансовому ринку.
116.Органи, які здійснюють регулювання фінансового ринку;функції кожного з них.
117.Поняття та характеристика цінних паперів згідно чинного законодавства.
118.Правове забезпечення функціонування фондової біржі в Україні.
119.Поняття інструментів фінансового ринку, їх склад.
120.Характеристика інструментів кожного з сегментів фінансового ринку.
121.Інструменти власності і позики. Похідні цінні папери.
122.Характеристика і призначення державних цінних паперів.
123.Поняття фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин, його складові.
124.Суб”єкти та види зовнішньоекономічної діяльності, правові норми її регулювання в Україні.
125.Зміст валютного регулювання і валютного контролю.
126.Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, його характеристика.
127.Фінансовий механізм залучення іноземних інвестицій.
128.Фінанси міжнародних організацій.
129.Міжнародні фінансові інститути, їх склад і роль.

1. Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства. Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях

господарювання:

Загальнодержавному (мікрорівні)

Регіональному(рівень адміністративно - територіальних одиниць)- місцеві органи

Макрорівні (рівень суб‘єктів господарювання)

Міжнародному рівні - міжнародні суб’єкти господарювання: інститути і уряди

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП. ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємств та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

2. Фінанси від лат. Finish- завершення виникли в 14-15 ст. історичний характер фінансових відносин полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами: 1. Виникнення держави і розвиток державності 2. Розвиток ТГВ. Виникнення держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту ВВП=С+V+M Фінансові відносини виникли з розвитком ТГВ, коли натуральні податки почали справлятися в грошовій формі. Початком фінансових відносин є створення додаткового продукту у сфері виробництва та його послідовний розподіл. Через первинний розподіл суспільного продукту забезпечується відтворення використаних в процесі виробництва, засобів виробництва (основних фондів та обігових коштів) та робочої сили. Державні фінанси виникають в процесі вторинного розподілу і перерозподілу суспільного продукту. Фінанси як історична категорія розвивається як кількісно так і якісно. На початковому етапі розвитку державні фінанси включали лише один бюджет, а потім стали формувати соціальні фонди. Якісний розвиток фінансів це виникнення нових форм фінансових відносин. З’являються нові податки, платежі. Передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного розподілу праці, дії економічних категорій та законів, а також наявність держави.

3. Фінанси як об’єктивна економічна категорія це грошові відносини які виникли в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів та накопичень у суб’єктів господарювання та держави з метою їх використання на розширене відтворення виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Ознаки: 1. Фінанси це грошові вартісні відносини. Обов’язковою умовою існування фінансів є наявність грошей. Гроші не дорівнюють фінансам. Самі по собі гроші не визначають суті фінансів, їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансові відносини це частина грошових відносин їх сфера вужча за грошові відносини. Об’єктивною основою фінансів є такі функції грошей: 1. Гроші як засіб платежу (ЗП, пенсії, стипендії) 2. Г. як засіб нагромадження (створення фондів) 2. Фінанси це категорія розподілу. В процесі розподілу ВВП формуються цільові грошові фонди ДЦ та ЦФ фін. ресурси. 3. Матеріальною основою фінансів є фінансові ресурси які формуються у суб’єктів господарювання та держави. Потенційні фін. ресурси створ на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і стара вартість переноситься на новостворений продукт (основні фонди, обігові фонди). Реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки від реалізації виділяють конкретні форми реалізованої вартості собівартість, податки, прибуток, податок з прибутку, чистий прибуток, соц. фонди. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — виступають предметом практичної діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають

ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини.

4. Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-наслідкові зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — розпис грошових доходів і витрат держави, план утворення і використання фінансових ресурсів держави та її складових одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій. Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України. Державні витрати - це відносини власності (привласнення) між державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

5. Категорія "ціна" - економічний інструмент, завдяки якому вартість ВВП набуває грошового виразу та стає об'єктом розподілу. Вона є вихідною категорією, на якій здійснюється процес розподілу. Вона визначає пропорції розподілу ВВП, але вона не може забезпечити    розподіл    по    суб'єктах    власності функціонального відокремлення різних частин вартості. Ціна та фінанси функціонують по взаємодії. Ціна - основа фін методу розподілу вартості. Відносна самостійність фін методу розподілу веде до того, що кінцева структура ВВП після розподілу відрізняється від структури, що склалася за допомогою ціни. Категорія "3П" - необхідна для формування доходів конкретних робітників. Вона є складовою частиною загальної сис-ми розподілу. Вона функціонує разом з фінансами і створює умови для наступного задоволення потреб. На відміну від фінансів, 3/П пов'язана з грошовими потоками, що надходять у власність відповідних осіб і вик-ся для задоволення особистих потреб. Фін ресурси знаходяться у розпорядженні суб'єктів госп-ня і дер-ви і використов-ся для задоволення сусп. потреб. Категорія "кредит" - приймає участь у розподілі ВВП, має свої особливості: існує на основі повернення; кредитні ресурси відображають переважний рух в часі від кредитора до позичальника і навпаки, а фін ресурси мають односторонній рух вартості; кредитний розподіл пов'язаний з рухом грошових коштів між суб'єктами. Фін розподіл здійснюється як між суб'єктами так і в їх межах по цільовому призначенню; кредитні ресурси формуються в процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних грошових коштів, а фін - на стадії розподілу ВВП; кредитні ресурси надаються на відповідний термін на умовах платності. Фін ресурси надаються безкоштовно, без умови їх повернення; кредит має більш тісний зв'язок з грошовим обігом. За його допомогою задовольняються потреби в платіжних засобах та здійснюється регулювання грошової маси. Фін та кредитні ресурси вик-ся комплексно: якщо не достатньо фін ресурсів вик-ся кредитні ресурси.

5. Управління державними фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Виділяють загальні методи управління:

Прогнозування (оцінка фінансового стану, вияв можливостей збільшення фін ресурсів, їх найефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат)

Регулювання (підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу)

Стимулювання (забезпечення розвиток тих явищ і процесів, що мають на цьому етапі пріорітетне значення)

Контроль (дає змогу  виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від запланованого)

Обєкти ДФР і ЦФР

Субєкти – фінансовий аппарат (фінансові служби міністерств, відомства, обєднання, під-ва і організац держ форми власності, Мінфінн, і місцеві  фін органи, податкова служба, контрольно-ревізійний аппарат).

6. Розподільна (розподіляє створений продукт; за допомогою цієї функції створюються фонди) та перерозподільча (перерозподіл створеного продукту, тобто повторний розподіл між членами суспільства); Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП. Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП- Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл - це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП.

2) перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.

3) вторинний розподіл це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

Будучи тісно пов'язаною із розподільною функцією, контрольна

функція фінансів через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності підприємств і прийняти відповідні рішення, направлені на усунення виявлених негативних моментів. Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави. Регулююча (фінанси можуть як стимулювати виробництво так і пригноблювати його). Регулююча функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) в процесі відтворювання. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовуються також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів.

7. Між державою і юрид особ: держава через податки й платежі, відрахування вилучає частину ВВП до державного бюджету та спеціальних фондів. Зворотн напрямок: держ виділ з бюдж бюджетні асигнування, субсидії субвенції, дотації, бюджетне кредитування, основна частина виділяється бюджетним установам. Держава і фіз особи: населення сплачує податки встановлені законод, здійсн відрах в спец фонди а також купує держ цін папери. Держ надає фін допомогу малозабезп громадянам та окрем катег населення.

Фін відносини між субєктами господарюв держ та недерж форми власності: коли фінансуються витрати за рахунок обєднання коштів декількох субєктів господарювання,при сплаті штрафних санкці,при орендних відносинах,при лізинг опер , коли підпр є власником цінних паперів, процеси реалізацій продукції, закупівлі ТМЦ і ін.Фін відносини між субєктами господарювання та їх працівниками, коли формується фонд з\п, виплачуються виплати, здійснюються сцо. Заходи, купівля цінних паперів.Ф.в. між підприємством і АТ з приводу купівлі-продажу цін паперів.Ф.в.між підприємством та вищестоящими органами (міністерства, відомства) з приводу формквання та використання ценнт фондів: резервний ф,інвест ф,фонд заохочення тощо.Ф.в. між субєктами господарювання та комерц банками.При отриманні й поверненні кред ресурсів і сплати процентів на них.Фінансові відносини виникають також між суб`єктами господарюванння та страховими компаніями.Також виникають відносини між с.г. господарювання та іноземними субєктами господарюванння з приводу реалізації продукції, робіт, послуг.Фін. відносини між субєками госп-ня та населенням, інвестиційними фондами, компаніями.

8. фінанси дозволяють пристосувати потреби в-ва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондівна розширеній основі регулювати галузеву і теріторіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності в-ва задовільнити інші потреби суспільства.

9. Фінанси - сукупність об'єктивно обумовлених ек відносин з приводу обміну, розподілу і перерозподілу вартості створеного у сус-ві ВВП формування, розподілу і вик-ня фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб'єктів госп-ня та дер-ви, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соц та ін потреб сус-ва. Вплив фінансів на сус-не вир-во здійснюсться через: 1) забезпечення за допомогою фінансів джерел ек розвитку; 2) через регламентування процесу формування фін ресурсів та їх використання за допомогою фін механізму. Фінанси відіграють таку роль у ринковій ек-ці: І) забезпечують розподіл ВВП та його перерозподіл між суб'єктами ек відносин, галузями, регіонами, між соц верствами населення; 2) забезпечують задоволення фін потреб суб'єктів ек відносин; 3) забезпечують кругообіг фін ресурсів та безперервність процесу відтворення: 4) впливають на інтереси суб'єктів, регулюють різні напрями соц ек розвитку; 5) фінанси утворюють сис-му фін показників, які є індикатором ек життя сус-ва; 6) контроль за формуванням і вик-м фін ресурсів. Фінанси впливають двояко: -кількісно (характеризується пропорціями розподільного процесу) -якісно (характеризується впливом фінансів на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання, через різні форми організації фінансових відносин.). Якісна сторона впливає на суспільний продукт і пов'язана з перетворенням фінансів в стимул розвитку економіки. Таке перетворення можливе, коли порядок формування прибутків, умови і принципи формування фондів, напрями їх використання, вдається тісно пов'язати з економічними інтересами суб'єктів господарювання.

10. За внутрішньою будовою Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінан­сових відносин. Виділяють чотири сфери:

рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання

Ланки: 1. Фінанси підпр які займ комерц діяльністю 2. Фінансові організації та установи які функціонують на некомерційній основі (невиробнича сфера) 3. Фінанси громадянських органзацій, творчих спілок різних фондів 4. Фінанси населення рівень макроекономіки — державні фінанси характеризують фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.;

рівень світового господарства — міжнародні фінанси відображають перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Ланки: 1. міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами 2. міжнародні організації можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам 3. міжнар фін інститути характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співробітництва.

забезпечуюча сфера — фінансовий ринок охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Ланки: 1. ринок грошей забезпечується кредитною системою це сукупність кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошей та їх надання в кредит. 2. ринок капіталу – сфера торгівлі не тільки грішми, а й правом власності.

Обособленою ланкою фінансової системи виступає страхування: соціальне, страхування майна, особисте страхування, стрхув ризиків, відповідальності, перестрахування.

11.

12. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами. В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служби; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата;

Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

13. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фі­нансовою системою з її окремими сферами й ланками. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України: складання і виконання бюджету держави, у сфері державного кредиту погашення боргів, у міжнародних фінансових відносинах взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжна­родними фінансовими інститутами, фінанси підприємств організаційне регулювання фінансової діяльності

підрозділи — державне казначейство (виконання Державного бюджету) і контрольно-ревізійна служба: ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань; у фінансах держав­ного сектора контроль за фінансовою діяльністю. До цієї ж групи відноситься державна податкова адмініс­трація: у сфері бюджету держави та загальнодержавних цільових фондах- облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням по­даткового законодавства

Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України: контроль за складанням і виконанням, у сфері державного кредиту- контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик; контроль у сфері грошово-кредитної політики

Державна комісія з цінних паперів та фондо­вого ринку діє на ринку цінних паперів: Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних): ліцензування діяльності фі­нансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб’єктів ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю видача ліцензій на страхову діяльність; контроль, за діяльністю страхових компаній. Аудиторська палата має тісний зв’язок з фін підпр- видача ліцензій аудиторам і аудиторсь­ким фірмам, контроль за аудиторською діяльністю. Аудиторські  фірми- проведення незалежного фінансового контролю Третій блок становлять фінансові інститу­ти, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України діє у таких сферах та ланках: кредитна система (реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд); державний кредит (агентські послуги уряду з розміщення держ ЦП); бюджет держави (організація касового виконання); Міжнародні фінансові відносини (проведення міжнародних розрахунків). Комерційні банки- здійснення банківських операцій. Міжбанкінська валютна біржа - купівля-продаж валюти. Міжбанківська  валютна біржа, фондові біржі та фі­нансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України: акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій. Фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових ринків.

14. Фінансова політика — сукупність заходів держави з орга­нізації та використання фінансів для забезпечення економіч­ного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна  політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

15. 1)класична, 2)регулююча; 3)планово -дерективна. До кінця 20-х років 20-го ст осн. тип Ф політики - класична заснована на праці класиків пол економії. Основний напрям - невтручання держави в ек-ку, підтримка вільної конкуренції, внкорист. ринк-го мех-зму як головний регулятор госп процесів. Для неї хар-но: • обмеж-ня державних видатків; - забеспсч. умов для формув і використ збаланс-го бюджету; • податкова сис-ма складалася з непрямих податків на майно, які були простими і ефективними з точки зору механізму їх стягнення; система управління фінансовою діяльністю здійснюється через Мін Фін. Починаючи з кінця 20-их рр. здійсн-ся перехід до регулюючої Ф політики, що базується на кейнсіанській ек. теорії. Хар-но: -головним інструментом втруч в ек-ку є держ витрати, за рах яких формується додатковий попит та заб-ся зрост-ня нац доходу та ліквідації безробіття; -змінюється система оподаткування. Головний прибутковий податок, який мав прогресивні ставки. Він забороняє вилуч-ня у суб'єктів госп-ня додаткових доходів, які могли б виконуватися як заощадження цими суб'єктами- увага держ кредиту. Планово-директивна

Основа такої політики - державна власність на засоби вир-ва. Мета Ф  політики -забезпеч макс-ї концентрації Ф рес-ів у централізованих органах влади і управління для наступного перерозподілу відповідно до держ плану. Основним завданням Ф мех-му було   створ   інструментів   вилуч   Ф   рес-ів,   що невикористовувалися суб'єктами відносин відповідно до бюджетного плану. Для держ підпр-тв існував 2-канальннн мех-зм вилуч доходів: 1)вилуч за допомогою податку з обороту в галузях, де за доп. держ цін утворюється додатк дохід (харчова, легка промисловість); 2)відрах-ня від прибутку або вільний залишок прибутку. Нова Ф політика. Вона базується на використані елементів ринк мех-зму і сис-ми держ рег-ня ек-кою 1) основою сучасної Ф політики є свобода підпр-кої Д розвиток різних форм госп-ня, приватизація держ власності. Держава перейшла до податкових взаємовідносин юр осіб з бюджетом. 2) змінилася сис-ма видатків з бюджету: а)треба було скоротити видатки для зменш бюджетного дифіциту, скоротилося фінансування оборотних галузей промисловості, скоротилося фінансування на н/г і утримання збиткових підпр; б)зміна порядку надання бюджетних коштів 3)розвив-ся держ кредит- важливіше і відкритіше джерело покриття бюджетною дифіциту. 4)змін-ся організація бюджетної сис-ми 5)форм-ся і розвивається Ф ринок. 6)розвив-ся сис-ма позабюдж держ фондів. 7)розв-ся страх ринок. 8)змін-ся сис-ма упр-ня Ф. 9)розвив-ся аудиторський контроль;

16. Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва,   під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів

загальних потреб громадян. Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

17.

18. Фінансовий механізм сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці

держави, її фінансове становище, результати господарської

діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит-  процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.

 

19. Два фінансових методи. 1. Фінансове забезпечення яке виступає у формі: самофінансування, яке являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення в-ва за рахунок власних коштів юридичних осіб; кредитування полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів, являється головною ведучою формою; бюджетне фінансування в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою до самофінансування і кредитування, але завжди були і будуть такі сфери які потребують асигнувань з бюджету, субсидіювання особливо в період фінансової кризи. За допомогою цієї форми держава перерозподіляє фінансові ресурси між виробничими і невиробничими сферми в міжгалузевому та територіальному розрізі; акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення це мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподілу капіталу за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування АТ і фінансового ринку.  2. Фінансове  регулювання: при сальдовому методі головне – виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе   в   собі   основне   стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи   розподілу   визн-ся   за   нормативами,   які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному   методі   важливе   встановлення   оптим співвіднош   між   нормативним   регламентуванням   та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ.

20. Фінансове забезпечення реалізується на осн встановленої сис-ми фін-ня, яке може здійсн-сь у 3-х формах: самофін-ня, кредитування, бюджетне фін-ня. Різні форми Ф забезпеч використ на практиці одночасно. Принцип самофін-ня озн що регул-ня Ф забезпеч-ті здійсн-ся за рах кредиту.  Він потребує чіткого визначення співвіднош-ня між власними та запозиченими рес-ми. Головна перевага такої сис-ми - сприяє максимально ефект-му використанню наявних у сус-ві рес-ів на осн прискорення їх кругообігу. Кредитування - полягає у тимчасовому    використанні     позичених    ресурсів.

Застосовується на принципах повороткості , терміновості,

платності, й матеріального забезпечення кредитів. Переваги:

1 )досягається  значна  економія  рес-ів;  2)встановлені принципи кред-ня вимагають ефект-го госп-ня. Бюджетне

фін-ня (асигнування) є підпорядкованою в умовах ринк ек-ки формою відносно двох попер-іх. Завжди були і будуть сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути осн джерелом асигнувань у економіку на основі кейнс-ої теорії бюдж-го мультиплікатора. Окреме місце в сис-мі Ф забезпеч займає залуч Ф-их рес-ів за доп вип-ку акцій. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозп Ф рес- ів. Ця форма забезпечує сусп контроль за ефект-тю використ коштів через вторинний ринок ЦП.

21. Ф рег-ня як підсис-ма фінансово-кредитного мех-зму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у сус-ві й на окремих підпр-вах. Оскільки Ф являють собою розподільні й перерозподільні відносини то і зміст Ф методів рег-ня полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу: 1)сальдовий: 2)нормативний. Сальдовий передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе   в   собі   основне   стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи   розподілу   визн-ся   за   нормативами,   які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному   методі   важливе   встановлення   оптим співвіднош   між   нормативним   регламентуванням   та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ. У складі ФМ створюється набір Ф інструментів за доп яких здійсн-ся вплив на різні сторони сус-го розвитку. Видами таких інструментів є: 1)податки; 2)внески; 3)відрахування. Хар-р і розмір впливу через Ф інструменти залежать як від методу розподілу так і від того які функції надані цим інструментам і на скільки повно вони реалізуються на практиці. Інсують також важелі вплину на соц.-економ-й розвиток сус-ва - це напрями впливу: -стимули; -санкції, видами яких можуть бути: -норми; -нормативи; -умови та порядок формув доходів, фондів, умови та принципи кредитування і фінанс-ня. Чим ширше втруч держ у Ф Д підпр і нас-ня, тим більше йому потрібно інструментів.

22. Фінансовий контроль форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обРрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення ре­зультатів господарської та управлінської діяльності, створення і ви­користання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соці­ального розвитку держави. Ф. к, є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об'єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчІ процеси при формуванні й використанні фінансо­вих ресурсів.

В Україні Ф. к, по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням Міністерства фінансів України. Окремі функції Ф, к. здій­снюють Державна податкова адміністрація України, Державний мит­ний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяль­ністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За форма­ми проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До >. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

23. Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінан­сування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання:

які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпоряд­женні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюд­жетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

24 Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Фінансове планування – це найважливіший елемент бізнес-плану, якийскладається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічноюфінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

прогноз обсягів реалізації;

баланс грошових надходжень та витрат;

таблицю доходів та витрат;

прооогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

розрахунок точки беззбитковості.

Нині найбільш поширеною формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

26. Фінансовий механізм сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

Складниками Ф. м. є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, система управління фінансами, фінансовий контроль, аудит і фінансове право.

З допомогою Ф. м. здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього про­дукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Залежно від структури фінансової системи Ф. м. включає: фінан­совий механізм підприємств і державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки. Так, механізм державних фінансів поділяється на бюджетний і механізм функціо­нування позабюджетних фондів. Залежно від територіального поді­лу розрізняють Ф. м. федерацій, суб'єктів федерації, місцевих орга­нів влади.

При розгляді Ф. м. з точки зору його впливу на суспільне вироб­ництво виділяються його функціональні ланки: мобілізація фінансо­вих ресурсів, фінансування, стимулювання та ін.

Кожна сфера та окрема ланка Ф. м. є складником одного цілого. Вони взаємозв'язані й взаємозалежні, проте функціонують відносно самостійно

27. Фінансовий  механізм  - це сукупність форм  і методів створення й використання  фондів  фінансових  ресурсів  з  метою  забезпечення  різних  державних  структур, господарських  субєктів і населення.   Складовими  частинами  його  є  фінансове  планування  й  прогнозуваня, фінансові показники  , нормативи.,  лімітий резерви , стимули й санкції , атакож  система  управління  фінансами.

Нормативно- правовим  забезпеченям  фінансового  механізму  є    1) закони  2)нормативно-правові  акти

3) постанови   кабміну 4) накази  президента  .  Вони  видаються  з метою  законого  врегулювання  ,  і  для  більш  ефективного  застосуваня  фінансового  механізму.

28. (Доповнити)Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

29. Внутрішні – між підприємством  і працівниками цього підприємства  при розподілі пирбутку, залучені коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів

Зовнішні – між окремими підприємствами при  наданні комерційних кредиів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо; між окремими підриємствами і банками при одержанні кредитів , розрахунках за користування ними; між підприємствами і державою при сплаті платижів до бюджету, одержанні фінансування і дотацій з бюджету.

30 Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже­релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і по­внота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Ви­ручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

31 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина  грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі.

Основними джерелами формування фін ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохйд та прибуток. До залучених – пайові та інші внески, засоби мобілізовані на фінансовому та кредитних ринках.

32 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина  грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі

До таких джерел належать:

внески засновників підприємств;

кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

33. Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством у багатьох напрямах, головними з яких є:

платежі органам фінансово-банківської системи (платежі до бюджету, сплата % за кредити, страхові платежі)

інвестування власних коштів в капітальні витрати

інвестування фінансових ресурсів в цінні папери (акції, облігації других фірм)

утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру

використання фінансових ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

34 доходи поділяються на такі групи:

від виробничої діяльності

від реалізації майна

від фінансової діяльності

від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему

Витрати п-ва за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання

За напрямами фінансування

виробництво і реалізацію продукції

відтворення основних засобів

операціїні заходи

соціальні цілі

За джерелами фінансування витрати поділяються на

забезпечені власними фінансовими ресурсами

покриті залученими позиковими коштами

здійснені за рахунок наданих коштів

За характером списання витрати розмежовуються на

ті що відносяться на валові витрати

на прибуток

34 Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутріш­ніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх дже­рел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери ді­яльності та організаційно-правової форми підприємства. У світо­вій практиці, 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності вклю­чають:

1) виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від осно­вної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

35. Фінансові результати діяльності підприємств та макро- і мікроекономічні чинники, що їх визначають.

Фінансовими результатами діяльності субєктів підприємницької діяльності виступають прибуток чи збиток. Діяльність підприємства у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення отримання прибутку то його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків-на встановлення їх причин та джерел покриття.

Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств.Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- та мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують сттуацію на ринку, тобто збалансованість попитк і пропозиції.Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі.Виділяються три узагальнюючі техніко-економічні фактори:обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг продажів і ціна діють прямо пропорційно, собівартість- зворотно пропорційно.Ці фактори діють на фінансові результати як обособлено, так і сукупно. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).Комплексні фактори характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати.вонм діють не самі по собі, а через окремі техніко- економічні фактори.

37. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

Комерційний розрахунок

Визначальна роль у формуванні фінансових ресурсів відіграють власні кошти , котрі покривають як значну  частину витрат, так і виступають забезпеченням отримання кредитів. Бюджетні асигнування  і надходження з цільових та централізованих  фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Принципи:

повна господарська і юридична відокремленість

самоокупність (покриття витрат за рахунок отриманих доходів)

прибутковість (отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток)

самофінансування (покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які погашаються за рахунок прибутку

фінансова відповідальність

Неприбуткова діяльність. Часто здійснюється за  рахунок  спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Мета – забезпечення певних потреб с-ва , а не отримання прибутку

Господарська і юред обособленість

Самоокупність

Фін відповідальність

Кошторисне фінансуваня. Забезпечення витрат за рахунок зовнішнього фінансування

плановість

цільовий характер виділення коштів

виділеня коштів залежно від фактичних показників діяльності установи

підзвітність

38 Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

39 Згідно з чинною класифікацією галузей народного господарства до сфери матеріального виробництва відносяться галузі, в яких за­трати праці знаходять свій вияв у матеріальних благах, усі інші га­лузі належать до невиробничої сфери. Тому важливою особливістю фінансів підприємств матеріального виробництва є їх безпосередній зв'язок із формуванням первинних доходів і використанням цільо­вих фондів внутрішньогосподарського призначення. Фінанси сфери матеріального виробництва безпосередньо обслуговують процес створення вартості і є умовою безперебійного кругообігу виробни­чих фондів.

Специфіка фінансів підприємств сфери матеріального виробництва значною мірою обумовлена і галуззю, в якій функціонує підприємство.

Підприємства, організації та установи, які входять до невироб­ничої сфери, залежно від характеру їхньої діяльності, методів орга­нізації управління і фінансування поділяють на три групи:

1) такі, що досить близькі до матеріального виробництва;

2) такі, що знаходяться на неповному госпрозрахунку;

3) утримувані за рахунок бюджету.

40 Перехід до економіки ринкового типу неможливий без роздер­жавлення і приватизації державного майна. Тому питання ролі й значення фінансів у цих процесах є досить важливим. Виходячи з того, що фінанси, з одного боку, дозволяють мобілізувати ресурси, необхідні для проведення приватизації, а з іншого — забезпечують надходження коштів до бюджетних фондів і Державного позабюд­жетного фонду приватизації, необхідно знати, які саме фінансові джерела використовуються при проведенні приватизації і яким чи­ном відбувається розподіл отриманих державою коштів.

41.Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функції фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції- розподільну і контрольну. Податки безпосередньо повязані з росподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особамию Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.Фічкальна функція є основою ухарактеристиці сутності подітків, вона визначає їхнєсуспільне призначення.

42 Елементи податку.

Суб'єкт податку юридичні і фізичні особи, які зобов'язані платити даний податок.

Об'єкт податку предмет або майно, що підлягає оподаткуванню.

Джерело податку прибуток суб'єкта, з якого сплачується податок (джерело може співпадати з об'єктом).

Одиниця оподаткування одиниця вимірювання об'єкта.

Податкова ставка величина податку на одиницю обкладення. Вона може бути:

твердої (встановлюється в абсолютних сумах на одиницю обкладення);

пайовий (встановлюється певна частка податку, наприклад, 1/8 частина від прибутку) + %.

Ставки бувають:

а). пропорційні (діють в єдиному проценті до об'єкта обкладення незалежно від його величини);

б). прогресивні (об'єкти групуються).

Податкові пільги повне або часткове звільнення суб'єкта від податку.

Валютне регулювання – регламентація держави в порядку проводення вал. операцій і м/н розрахунків, а також питань контролю за валютними  операціями , впливу на валютний курс нац валюти, обмеженя використання іноземних валют.

Валютне регулювання здійснюється на рівнях нац., міждерж., регіональном

Валютний контроль та валютне регулювання є елементом валютної політики

43. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно­утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг­нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

44. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно­утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг­нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

45 Податки – обовязкові  внески  платників  до  бюджету і позабюджетних  фондів  ,  розміри  і  терміни  сплати  яких  регламентуються  податковим  законодавством.

Податкова система -  сукупність різних  видів  податків  , у побудові   й  методах   обчислення  яких  втілюються   певні  принципи  .  Прямі  всановлюються  безпосередньо   на  дохід  або  власність  платника  податків  , а  непрямі  включаються  у  вигляді  надбавки  до  ціни   товару(тарифу  на  послуги) і  сплачуюються  споживачем.

Податкова  політика-  це  політика , яку  проводить  держава  що  до  податкової  системи  ,  яка  спрямована на  більш  ефективну  та  досконалу   діяльність  полаткової  системи.  Всі  ці  три  економічні  категорії   чччч чзвязує   те  що  вони   мають  на  меті   стягнення , вдосконалення  стягнення,   методи  стягнення  податків  з  юридичних  і  фізичних  осіб  в  бюджет  держави.

46.Сутність і наукові принципи побудови податкової системи. ЇЇ місце в економічній системі держави.

Податкова система-це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи, по-третє, формування правової основи і, в-четверте- вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємоповязані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків.Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків.Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки.Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності- державної чи приватної. По-друге, форма власності відбивається на формування доходів відповідних юридичних і фізичних осіб.

Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обгрунтованої податкової політики.Кожна держава для забезпечення виконання нею своїх функцій повинна мати відповіднікошти, які концентруються в бюджеті.Податкова система кожної країни відображає її спецмфічні умови. К світі немає держав з тотожними податковими податковими системами.

47. Податкова система — це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування та­ких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Ви­мога системності полягає в тому, що податки повинні бути взає­мопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її еле­ментами. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій. Правову основу системи доходів держави ста­новлять відносини власності, а вихідними принципами побудо­ви податкової системи є: стимулювання підприємницької вироб­ничої діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, єдиний підхід, доступність.

 

48 Нині  можна  стверджувати  ,  що  в  Україні  створено   податкову  систему  , яка  дає  змогу   мобілізувати  кошти   в  розпорядження  держави ,  здійснювати  їхній  розподіл  та  перерозподіл  на  цілі  економічного  і  соціального  розвитку.  На  сьогодні  в  Україні  порядок  обчислення  та  сплати  різних  видів  податків  і  відрахувань  регулюється  28 законами .  Усього  за  чинним  законодавством   передбачено  20 загальнодержавних  податків  і  відрахувань  та   14 місцевих   податків  та  зборів .  Податкова   система  України  встановлена  Законом  (Про  систеиу   оподаткування )  ,  який  був  прийнятий  вперше   у  1991р.  У  1994р  цей  Закон    був  прийнятий  у  новій  редакції  з  урахуванням   змін  та  доповнень  ,  які  мали  місце  в  1992-1993рр.   Нині  діє  редакція  з  доповненями  до  закону  ,  прийнята  в 1997р   .  До  нього  включуно   як  податки,  та  інші  обовязкові  платежі,  що  справляються   в  Україні,   з  поділом  їх  на  загальнодержавні  та  місцеві.  Загальнодержавні   податки  та  обовязкові  платежі    включають  чотири  групи:  прямі  й  непрямі  податки,  платежі  за  ресурси  та  інші  обовязкові  платежі,  внески  у  цільові  фонди.До  місцевих  податків  та  зборів  належать:  податок  з  реклами, готельний  збір, курортний  збір, ринковий  збір,  та  інші.

49. В Україні використовуються три види непрямих податків: акциз­ний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універ­сальний акциз), ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на за­гальний рівень цін.

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери мо­жуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих ставках в ЕКЮ, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розрахову­ється виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Ввізне (імпортне) мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до оборо­ту з придбання імпортних товарів.

.Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантаж­но-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, митних зборів.

Щодо окремих податків, провідне місце займають податок на додану вартість і податок на прибуток (доходи) підпри­ємств, які становлять разом більше 40% надходжень до бюджету ПДВ – 8130,3 мле грн у 1999 (1992 р. — 42,6%, 1998 р. — 50%). Збільшується відсоткове значен­ня прибуткового податку з громадян (1992р. — 8,4%, 1998 р. — 19,6%), що є наслідком зростання питомої ваги фонду заробітної плати у ВВП. Поступово збільшується роль акцизного збору в доходах бюджету (1992 р. — 3,3%, 1998 р. — 4,8%). Це пояснює­ться тим, що за останні роки було внесено ряд змін до законодав­ства щодо стягнення акцизів у напрямку гармонізації' ставок ак­цизних зборів, а також зміною механізму стягнення акцизних зборів з алкогольних і тютюнових виробів, що дало змогу держа­ві посилити контроль за сплатою цих податків.

 

50. Податок на прибуток підприємств, який стягується в Україні, має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняє­ться від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулю­вання підприємницької діяльності. Цеп вплив може здійснюва­тись як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві прі­оритетних товарів- Але в нашій країні можливості щодо викорис­тання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обме­жено ного великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів — суб'єкти і несуб'єкти господарської ді­яльності, а також їх філії, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів — фізичні або юридичні особи, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.

Виключені з числа платників Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шля­хом зменшення суми скориговапого валового доходу звітного пері­оду на суму валових витрат платника податку і суму амортиза­ційних відрахувань. Тобто, для визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток спочатку необхідно визначити відповідно су­му скоригованого валового доходу, суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Розглянемо, як вони визначаються.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об'єкта оподаткування. Крім того, пе­редбачені й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування стра­хової діяльності застосовуються такі ставки:

3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестра­хування життя);

6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя;

15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризи­ків на території України.

У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від ре­алізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах.

Суми прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковується за ставкою 6%.

Прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяль­ності в Україні (не мають тут постійного представництва), але отримані з джерел на території України, оподатковуються за ставкою 15%.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа наступного місяця.. Платники податку не пі­зніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають по­даткову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квар­тал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінан­сового року.

Він займає одне з провідних місць щодо надходжень до бюджету.

 

51. Прибутковий податок з громадян стягується безпосеред­ньо з доходів платників — фізичних осіб.. В Україні питома вага цього податку в •юсязі доходів незначна, що є наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. До переваг цього податку відносять його соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряиу залежність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з            високими доходами. А недоліком є значні можливості для платників у заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Платниками прибуткового податку в Україні е фізичні особи незалежно від віку, громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального й майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії. Це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що постійно проживають (не менше ніж 183 дні у календарному році), так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

1)17 не оподатковується

2)18 – 85    10% від суми, що перевищує розмір одного неоподаткованого мінімума.

3)86 – 170  2) + 15% від суми, що перевищує розмір 5 неоподаткованих мінімумів.

4)176 – 1020  3) + 20% від суми, що перевищує розмір 10 неоподаткованих мінімумів.

5)1021 – 1700 4) +30% від суми, що перевищує розмір 60 неоподаткованих мінімумів.

6)1700 > 5) + 40% від суми, що перевищує розмір 100 неоподаткованих мінімумів.

Прибутковий податок на доходи громадян, одержаний за місцем основної роботи нараховується, утримується і перераховується до бюджету підприємствами . Оподаткування доходів, отриманих не за місцем основної роботи, провадиться по ставці 20%. Громадяни повинні до 1 березня подати декларацію про одержані доходи.

52. Платниками податку на промисел є виключно фізичні особи, незалежно від громадянства та постійного місцепроживання, які не зареєстровані як субєкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більш як 4 рази протягом року, продаж виробленої, переробної та купленої продукції, речей, товарів. Обєктом оподаткування є сумарна вартість товарів, які належать до продажу за ринковими цінами.

Якщо товари підлягають продажу протягом 3 календарних днів, ставка податку становить 10% їх вартості. При збільшенні терміну продажу до 7 днів ставка податку подвоюється. Сума по­датку на промисел не може бути меншою за розмір одного не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання однора­зового патенту на торгівлю. У разі, коли продаж товарів здійснює­ться протягом календарного року більш як 4 рази, ці громадяни повинні зареєструватись як суб'єкти підприємницької діяльності.

53. Платежі за ресурси, які стягуються в Україні, включають] кілька видів. Стягнення цих платежів обумовлюється тим, що природні ресурси є власністю держави, і за їх використання вона стягує плату, основне призначення якої — покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Суттєвого бюджетно­го значення ці платежі не відіграють.

Розглянемо наступні види платежів за ресурси та послуги: збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід); збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду); збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; рентна плата за нафту і газ; відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку; платежі за користування надрами: державне мито; єдиний збір. який справляється у пунк­тах пропуску через державний кордон України; гербовий збір.

Лісовий дохід. Основним призначенням збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ді­лянками лісового фонду (лісового доходу) є мобілізація коштів для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного скла­ду, забезпечення правильної експлуатації лісів.

До спеціального використання лісових ресурсів належить:

•заготівля деревини під час рубок головного користування;

•заготівля живиці;

•заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

•побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна тощо).

Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у ви­гляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісо­вих ресурсів на конкурсних умовах.

Державні та громадські лісозаготівельні організації й підпри­ємства сплачують плату за відпуск деревини на пні вісім разів на рік: 15 лютого — 15%, 15 березня — 10%, 15 квітня — 10%, 15червня — 10%, 15 липня — 10%, 15 вересня — 15%, 15 листо­пада — 15% і 15 грудня — 15% річної суми платежу. Колективні, "риватні підприємства і громадяни вносять до бюджету ці платежі при одержанні лісорубного квитка (ордера).

Плата за воду. Платниками збору є підприємства установи та організації незалежно від форм власності, а також громадяни – субєкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і вдного транспорту.

Обєктом обчислення збору за спеціальне використання води є фактичний обсяг води, який був використаний з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Нормативи збору за спеціальне використання води встановлюється в копійках за кубометр, для потреб гідроенергетики в копійках за 100 кубметрів води. Розрахунок збору подається до ОДПІ щоквартально наростаючим підсумком з початку року до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 80% зараховується до державного бюджету і 20% до місцевого.

Збір за геологорозвідувальні роботи.Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологороз­відувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти залежно від обсягу виконаних на відповідних родовищах пошукових робіт.

Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду ко­рисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геолого­розвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з дати видобутку корисної копалини.

Суми збору за виконані геологорозвідувальні роботи віднося­ться до валових витрат реалізованої продукції (робіт, послуг).

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи сплачується до бюджету авансовими платежами щодекадно або щомісячно, в за­лежності від суми збору за минулий місяць. Якщо сума збору за минулий місяць становила більш як 10 тис. грн., авансові платежі сплачуються до 13, 23 числа поточного місяця і до 3 числа насту­пного місяця — виходячи з кількості видобутих корисних копа­лин за кожну минулу декаду.

При сумі збору менш як 10 тис. грн. авансові платежі спла­чуються до 15 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичної кількості видобутих корисних копалин за кожний ми­нулий місяць.

Після закінчення кварталу, півріччя, 9 місяців і року користу­вачі надр обчислюють повну суму збору за виконані геологороз­відувальні роботи наростаючим підсумком з початку року, вихо­дячи з фактичної кількості видобутої мінеральної сировини. Перерахунок провадиться в п'ятиденний термін з дати, встанов­леної для подання бухгалтерських звітів.

Рентна плата за нафту і газ.

Нафтогазовидобувні підприємства (крім держав­ної акціонерної компанії «Чорноморнафтогаз») вносять до Дер­жавного бюджету України рентну плату по таких ставках:

•за нафту власного видобутку в розмірі, еквівалентному 3 до­ларам США за 1 тонну;

•за природний газ власного видобутку в розмірі, еквівалент­ному 5 доларам США за 1000 куб. метрів.

Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) у національній валюті України за офіційним валютним курсом до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприєм­ствами.

Рентна плата включається до бази оподаткування при визна­ченні податку на додану вартість.

Рентна плата вноситься до Державного бюджету України що-декадно авансовими платежами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу за минулу декаду, 15-го і 25-го числа поточного місяця — відповідно за першу і другу декаду, 5-го числа наступного місяця — за решту днів звітного місяця.

Платники подають податковим органам за місцезнаходжен­ням розрахунки з рентної плати за нафту і природний газ (окре­мо) щомісячно, до 20 числа місяця, наступного за звітним. Оста­точна сплата до бюджету сум рентної плати, обчислених за розрахунком за звітний місяць (з урахуванням фактично сплаче­них авансових платежів за звітний місяць), проводиться платни­ком до 25-го числа місяця, наступного за звітним.

Відрахування від плати за транзит нафти, природного газу та аміаку.

Платниками було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування трубопровідним транс­портом через територію України нафти, природного газу та аміаку. Вони вносять до Державного бюджету України:

•відрахування від прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, які здійснюють транспортування нафти магістраль­ними нафтопроводами, в розмірі, еквівалентному 0,059 долара США за 1 тонну нафти, що транспортується, на кожні 100 кіло­метрів відстані її транспортування;

•відрахування від плати за транзит природного газу в розмірі еквівалентному 0,29 долара США за 1000 куб. метрів газу на ко­жні 100 кілометрів відстані;

•відрахування від плати за транзит аміаку в розмірі, еквіва­лентному 0,23 долара США за 1 тонну на кожні 100 кілометрі;

відстані.

Внесення зазначених платежів здійснюється щодекадне аван­совими платежами 15-го, 25-го числа поточного місяця, 5-гс числа наступного місяця, виходячи з обсягів газу, нафти та амі­аку, транспортованого через територію України за минулу де­каду, та курсу долара на день, що передує сплаті авансовогс платежу.

Платники щомісячно до 20 числа наступного за звітним міся­ця подають до Державної податкової інспекції за місцем свого знаходження розрахунок відрахувань.

 

54. З прийняттям в лютому 1997 року Закону України «Про систему оподаткування» встановлено 16 видів платежів: два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за видання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; за право проведення конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок; за проїзд територією прикор­донних областей автотранспортом, що прямує за кордон).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. По­датки і збори, названі вище, сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових ви­трат, які виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування

їхнього прибутку.

Комунальний податок. Платниками податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські під­приємства, планово-дотаційні організації, бюджетні установи.

Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Останній обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподаткований мінімум доходів громадян. Гранич­ний розмір ставки податку — 10% від об'єкта оподаткування (фон­ду оплати праці).

Податок сплачується щомісяця до 15 числа, виходячи з суми, що

оподатковувалася у попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками податку є суб'єкти підприєм­ницької діяльності, що рекламують свою діяльність (власну продук­цію, послуги).

Податок з реклами стягується зі всіх видів комерційних оголо­шень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті);

друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і роз­міщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розмі­щення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці сплачують податок під час сплати послуг. Вироб­ники реклами сплачують податок щомісяця (до 15 числа місяця, на­ступного за звітним).

Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є юридичні особи, що використовують символіку з комерцій­ною метою. Об'єктом оподаткування є вартість виробленої продук­ції, виконаних робіт, наданих послуг. Ставка збору не повинна пе­ревищувати 0,1% від вартості об'єкта оподаткування.

55. Бюджет держави – складова ланка державних фінансів. Суть бюджету – фінансове забезпечення виконання державою її функцій: економічної, соціальної, управлінської та оборонної.

Слід підкреслити, що бюджет розглядається як самостійна еко­номічна категорія. Ця категорія, будучи частиною фінансів, харак­теризується тими ж ознаками, що притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин, а саме:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільчих відносин, пов'язаних із вилученням частки національного доходу державою, і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства та окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національ­ного доходу, рідше — національного багатства, між окремими галу­зями народного господарства, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мі­рою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потре­бами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять пе­ред суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим значенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновок щодо специфічного суспільного призначення бюджету — задоволення потреб суспільства та його адміністративно-територіальних формувань.

За своєю економічною сутністю бюджет — це грошові відноси­ни, які виникають між державою, з одного боку, та юридичними і фізичними особами — з іншого, в процесі перерозподілу національ­ного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із фор­муванням і використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних захо­дів, потреб оборони і державного управління.

56.Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Завдяки розпо­дільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави та їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Контрольна функція дозволяє дізнатись, наскільки своєчасно й повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, яки­ми фактично є пропорції у розподілі бюджетних коштів, чи ефектив­но вони використовуються. Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

Зміст цих функцій, сфера та об'єкт їхньої дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Так, зміст розподіль­ної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінан­сових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різнома­нітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюд­жетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюд­жет об'єктивно — через формування і використання фонду грошо­вих коштів держави — відображає економічні процеси, які відбува­ються в структурних ланках економіки.

57. 57. Бюджет виконує функції перерозподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик. З точки зору послідовності розподілу ВВП існують два варіанти: 1)в умовах ринкової економіки (спочатку розприділяється між виробниками а потім централізує за допомогою податків); 2)у межах адміністративної економіки(спочотку держава централізує а потім розприділяє. Два способи вирішення фінансових протиріч: 1)встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП та його централізації в бюджеті; 2)зростання ВВП. Доходи всіх зростають. Суми грошей які потрібні державі для виконання своїх функцій залишаються сталими, звідси частка в загальних доходах зменшується.

58. З даної точки зору бюджет являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої влади у вигляді закону. Як фінансовий план бюджет відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Видатки на економічну діяльність визначаються двома чинниками: 1)масштабами державного сектора економіки: 2)економічною політикою держави. Доходи бюджету характеризують податкову політику держави. В україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включають фонди цільового призначення. Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками: -рівновага доходів і видатків; -бюджетний надлишок – перевищення доходів над нормативними видатками; -бюджетний дефіцит – перевищення видатків над постійними доходами. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості.

59.Роль бюджету у фінінсовій системі країни.

Бюджет є особливою формою перерозподільчих відносин, повязаних із вилученням частини національного доходк держави і вмкористанням її з метою задоволення потреб усього суспільства та окремих адміністративно- територіальних формувань.

За допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу ( рідше нац. багатства) між окремими галузями народного господарства.Пропорції бюджетного перерозподілу вартості ВВП більшою мірою визначаються потребами розширеного відтворення.

Сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі бюджетних фінансів, що зумовлене ключовим значеннам бюджету порівняно з іншими ланками.

Призначення бюджету- задоволення потреб суспільства та його адміністративно- територіальних формувань.

60. Бюджет відіграє велику роль в соціально-економічному розвитку країни так як бюджет є особливою економічною формою перерозподільчих відносин, повязаних із вилученням частки національного доходу державою, і використання її з метою задоволення потреб усього суспільства. За допомогою бюджета відбувається перерозподіл національного доходу між окремими галузями народного господарства, сферами суспільної діяльності. А з переходом до ринкової економіки роль бюджету зросла ще більше, бо тепер треба більш раціональніше розприділяти фінанси. Бюджетна система потребує вдосконалення.

61. Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований. Відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет. Прихований офіційно не визнається. За причинами виникнення бюджетний дифіцит буває вимушеним і прихованим. Вимушений є наслідком низького виробництва ВВП. Свідомий визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. За напрямком дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцити. Активний – це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП. Пасивний – покриття поточних витрат. Заходами можуть виступати: державні позики; грошова емісія; підвищення рівня оподаткування; зменшення видатків; додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

62.Джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування:

1)Державні позики. Використання державних позик вимагає:наявності тимчасово вілбних коштів у кредиторів держави., довіри з боку кредиторів держави, наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів. Джерелами погашення державної позики можуть бути: додаткові податкові надходження від зростання ВВП на основі інвестування позичених коштів,підвищення рівня оподаткування, зменшення видатків, випуск нових позик.

2) Грошова емісія може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона полягаї в обмеженні відношення бюджетного дефіциту до ВВП в розмірі 2-3%.

3) кредити Національного банку та комерційних банків.

4) міжнародні позики.

В програму конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту слід включити і послідовно проводити в життя такі заході, які, з однієї сторони стимулювали б притік грошових засобів в бюджетний фонд країни, аз іншої- сприяли б скороченню державних витрат. Економічними наслідками застосування цих джерел. В світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в краіну іноземного капіталу.

63. Для виконання своїх функцій державні органи на всіх рівнях управління повинні мати у своєму розпорядженні відповідні фінансо­ві ресурси. З цією метою у державі створюється розгалужена мережа бюджетів, що забезпечують акумуляцію грошових коштів регіонів для фінансування їхнього господарства, соціальної сфери, благоуст­рою, утримання місцевих органів законодавчої та виконавчої влади тощо. Сукупність бюджетів окремих адміністративно-територіаль­них формувань, яка базується на економічних відносинах і правових нормах, представляє собою бюджетну систему.

Відповідно до закону “Про бюджетну систему” бюджетна система України включає:

-Державний бюджет;

-Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

-Місцеві бюджети.

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно-територіальний поділ даної країни. При цьому виділення бюджету здійснюється за наявності відповідного органу управління.

Бюджетне регулювання представляє собою частковий перероз­поділ фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів. Основни­ми методами бюджетного регулювання є:

1) нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від регулюючих загальнодержавних податків та обов'язкових платежів;

2) бюджетні дотації місцевим бюджетам нижчого рівня;

3) бюджетні субсидії і субвенції.

Бюджетне регулювання є складником бюджетного процесу, що представляє собою регламентований законом порядок складання, розгляду, затвердження і виконання державного й місцевих бюд­жетів. Права, якими згідно із Конституцією і законами України, що регулюють бюджетний процес, наділені органи законодавчої і ви­конавчої влади на всіх етапах бюджетного процесу, мають назву бюджетних прав. Складання і виконання бюджету є функцією органів виконавчої влади; розгляд, затвердження і контроль за виконан­ням бюджету — функцією Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

64) Ієрархічна будова бюджетної системи України.

Відповідно до Закону України ”Про бюджетну систему” бюдж.сис-ма У. включає: Держ.бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети. Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на: обласні, міські (міст дежавного та обласного підпорядкування з районним поділом), районні, бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу), сіл, селищ, районів у містах. В основі побудови бюдж.сис-ми лежить адміністративно-териториальний поділ даної країни. При цьому виділення бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Спецефічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється і єдиний бюджет.

65)Поняття бюджетного устрою, його принципи та їх реалізація на практиці.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозвязок між окр.ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно- територіальним поділом України. Грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів бюджетної системи України. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюдж.сис-ми. Єдність бюдж.сис-ми забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюдж.документації, погодженими принципами бюдж.процесу, грош.сис-мою, соц-екон.політикою, наданням неох.статистичної та бюдж.інформації з одного рівня бюджету іншому. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників. Принцип гласності забезпечує висітленя в ЗМІ покказників бюджетів і звітів про їх виконання. Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозвязку з загальноекон.показниками в У. та за її межами шляхом використання засобів макс.інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій екон.розвитку. Самостійність бюджетів забезпечення власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

66) Бюджетна резолюція, її зміст і призначення.

Верховна рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилє Президенту України спец.постанову – бюдж.резолюцію про осн.напрями бюдж.політики на наст.бюдж.рік.

Вона визначає осн.напрями бюдж.політики і в загальному вигляді окреслює пріорітети бюдж.політики держави на анст.бюдж.рік

бюджету.

67) Поняття бюдж.процесу і його етапи.

Бюджетний процес – регламентована законом діяльність органів влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету.Складання бюджету належить до відання органів держ.викон.влади і виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. Верховна Рада України визначає осн.напрями бюдж.політики спец.постановою(бюджетною резолюцією), яка в загальному вигляді окреслює пріорітети бюдж.політики держави на анст.бюдж.рік Закони У. Щодо зміндоходів або видатків держ.бюджетів на наст.рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюдж.резолюції. Кабінет Міністрів щорічно своєю постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складання і розгляду бюджету кожним учасником бюдж.процесу. Роботу зі скл-ня і розгляду бюджету очолює Міністерство фінансів України. Верх.Рада України, ВерхРада АРК, місцеві Ради нар.депутатів та органи держ.виконавчої влади і виконавчих органів місцевих Рад визначають зі своїх бюджетів обсяг фінансування заходів соц-культ.розвитку, визначають напрями викор.коштів бюджетів.

68) Бюджетні права органів законодавчої і виконавчої влади (ВРУ, місцеві Ради нар.депутатів, КМУ, фін.управління,відділи місц.Рад.

Складання бюджету належить до відання органів держ.викон.влади і виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. Верховна Рада України визначає осн.напрями бюдж.політики спец.постановою(бюджетною резолюцією), яка в загальному вигляді окреслює пріорітети бюдж.політики держави на анст.бюдж.рік Закони У. Щодо зміндоходів або видатків держ.бюджетів на наст.рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюдж.резолюції. Кабінет Міністрів щорічно своєю постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складання і розгляду бюджету кожним учасником бюдж.процесу. Роботу зі скл-ня і розгляду бюджету очолює Міністерство фінансів України. Верх.Рада України, ВерхРада АРК, місцеві Ради нар.депутатів та органи держ.виконавчої влади і виконавчих органів місцевих Рад визначають зі своїх бюджетів обсяг фінансування заходів соц-культ.розвитку, визначають напрями викор.коштів бюджетів.

69.Доходи бюджету виражають відносини між державними та юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Видатки бюджету- це економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом і використанням грошових коштів держави за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Формою прояву категорії “доходи бюджету” служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріяльним втіленням грошові кошти, які мобілізуються в бюджет.

Категорія “видатки бюджету” проявляється через конкретні види платежів.

71) Роль доходів і видатків держ.бюджету в соціально-економічному розвиткові країни.

Бюджет є осн.інструментом держ.регулювання соц-екон.процесів в ринкових умовах. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соц.сферу, забезпечувати соц.захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі або завдяки посередницькому регулюванню. Осн.формами прямої участі є: бюдж.фінансування конкр.загальнодерж.структуроутворюючих інвестиційних програм і кредитування за рахунок коштів бюджету.Потребують держ.фін.підтримки та прямого фінансування заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. У вугільну промисловість протягом 1992-1999 було спрямовано 5.5$ млрд.бюдж.коштів. Важливим напр.бюдж.політики щодо регулювання екон.розвитку є фінансування агропромислового комплексу., робіт із захисту земель, підвищення їхньої родючості. Роль бюджету в регулюванні соц.процесів в кінцевому підсумку зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фін.стабілізації – реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формуванню рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності в державі.

72.Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з підприємствами, організаціями, і громадянами в процесі формквання бюджетного фонду країни.Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів у бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних задач, які вирішуються суспільством. Так, країни з ринковою економікою, доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків.

Бюджетні доходи , з однієї сторони, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різноманітними учасниками відтворювального процесу, а з іншої- віступають обєктом подальшого розподілу вартості, так як остання використовується для формування бюджетних фондів територіального, галузевого і територіального призначення. Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових засобів в бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від вирішуваних суспільсьвом економічних задач.

73. Видатки бюджету- це економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом і використанням грошових коштів держави за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Категорія “видатки бюджету”  проявляється яерез конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований як кількісно, так і якісно.Якісна характеристика дозволяє встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна- їх величину. Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо.бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвиткові невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління.

75) Класифікація бюдж.доходів. Характеристика структури доходів Держ.бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

1.В залежності від джерел формування: податки від юрид.і фіз.осіб, позики, надходження від реалізації держ.власності.

2.По методам справлення: податкові надходження (податки, платежі), неподаткові надходження (позики, кредит НБУ, емісія, дивіденди по держ.акціях, доход від реалізації мат.резервів, доходи з погашення бюдж.позик.)

3. В залежності від видів податків, які надходять до бюджету: з прямих податків, з непрямих податків.

76) Аналіз тенденцій, які простежуються в доходній частині Держ.бюджету України.

Значно зросли доходи бюджету по таким статтям, як: акцизний збір з імпортних товарів, ввозне мито, єдиний податок на підприємницьку д-ть, рентна плата за нафту і при.газ, що добувається в У., надходж.від підпр.д-ті, реалізації зайвого озброєння, плата за транзит газу по тер-рії У. Зменшилися надходження по таким статтям: доходи від о-й з капіталом, надходження до цільових фондів. Щодо дефіциту держ.бюджету, то його розміри впродовж 1992-2000 свідчать про його зменшення. Осн причини виникнення бюдж.дефіциту є зниження обсягів вир-ва і скорочення доходів бюджету, низька податкова дисципліна, значний тіньовий сектор в економіці.

77) Класифікація бюджетних видатків. Характеристика структури видатків держ.бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

За роллю у відтворенні вир-ва виділяють поточні і капітальні видатки бюджету. Поточні характеризують витрати на утримання п-в, усианов і закладів виробничої і соціальної інфраструктури. Капітальні – це видатки на створення нових та розширення д-ті діючих п-в. установ і закладів. За суспільним призначенням видатки відображають ф-ції держави: економічну – видатки на екон.д-ть і науку, соціальну – видатки на соц.захист і соціально-культурну сферу, оборонну – видатки на оборону, управлінську – видатки на органи держ.влади і управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову службу, зовнішню політичну д-ть. У видатках бюджету також відокремлено видатки на обслуговування внутрішнього і зовнішнього держ.боргу. За галузями економіки і соц.сфери видатки розрізняються відповідно до різних галузей: промисловість, будівництво, транспорт, с-г, освіта, охорона здоровя, інші. За цільовим призначенням: видатки на кап.будівництво, кап.ремонт, оплату праці, комун.послуг та інші витрати. За рівнем бюдж.системи: видатки Держ.бюджету, Республіканського бюджету Криму, відповідних місц. бюджетів. За формами бюдж.фінансування: проектне фінансування – фінансування з бюджету інвестиційних проектів, бюджетні кредити – надання фін.допомоги субєктам підпр.д-ті на поворотній основів, кошторисне фінасування – виділення бюдж.асигнувань на основі кошторису, бюдж.трансферти – держ.субсидії, субвенції, дотації.

78) Аналіз тенденцій, які простежуються у видатковій частині Держ.бюджету України.

Значно зросли витрати бюджету по таким статтям, як: утримання фіскальних і фінансових органів, міжнародна д-ть, витрати на реконструкцію  вугільної пр-ті, обслуговування держ. боргу. Зменшилися витрати по таким статтям:житлово-комунальне госп-во, культура і мистецтво, фізкультура і спорт, будівництво, транспорт, поповнення держ.запасів і резервів, цільові фонди. Щодо дефіциту держ.бюджету, то його розміри впродовж 1992-2000 свідчать про його зменшення. Осн причини виникнення бюдж.дефіциту є зниження обсягів вир-ва і скорочення доходів бюджету, низька податкова дисципліна, значний тіньовий сектор в економіці.

79.Секвестр: зміст поняття, мета і умови проведення. Захищені статті державного бюджету України.

Секвестр-заборона, обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету у процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Різке зростання дефіциту державного бюджету призводить до наростання інфляційних процесів, росту цін і зниження  життєвого рівня населення.Вкрай негативні наслідки ( фінансові, економічні, соціальні) значного розміру бюджетного дефіциту потребують використання загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень дохідних джерел бюджету, то вводиться механізм секвестру видатків. Секвестр полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків ( на 5, 10, 15 і т. д. відсотків) щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких визначає ВРУ(зарплата, стипендіїмедикаменти).

80) Характеристика форм здійснення бюджетних видатків (бюдж.асигнування, бюдж.трансферти, бюдж.кредити, бюдж.позички).

Бюджетне асигнування- фінансування з бюджету інвестиційних проекиів. Бюдж.трансферти – держ.субсидії, субвенції, дотації. Бюдж.кредити – надання фін.допомоги з бюджету субєктам підпр.діяльності на поворотній основі.Бюдж.позички – виділення фін.ресурсів.

81) Поняття місцевих фінансів, їх склад і призначення.

Місцеві фінанси є однією з важливих складників фінанс.сис-ми держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини держ.витрат на соц-кльт.і комн-побут.обслуговування населення. За допомогою регіональних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів екон.розвитку територій, які в силу різних історичних, географічних та інших умов відстали від інших районів. Місцеві фінанси за своєю екон.сутністю є системою екон.відносин, за допомогою якої нац.дохід розподіляється і перерозподіляється на економічний і соціальний розвиток територій. Мат.основою місц.фінансів є регіональні фінасові ресурси, що представляють сукупність грошових коштів, яківикористовуються на розвиток тер-рій. Складниками місцевих фінансів є місцеві бюджети, териториальні позабюджетні фонди і кошти субєктів господарювання (комунальних підприємств).Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. Система місцевих бюджетів потребує вдосконалення.

82) Місце місцевих фінансів у складі державних фінансів і у фін.системі в цілому.

Місцеві фінанси є однією з важливих складників фінанс.сис-ми держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини держ.витрат на соц-кльт.і комн-побут.обслуговування населення. За допомогою регіональних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів екон.розвитку територій, які в силу різних історичних, географічних та інших умов відстали від інших районів.Через місцеві фінанси в Україні перерозподіляється 15-18% ВВП.Питома вага місц.бюджетів у зведеному бюджеті має тенденцію до збільшення, хоча є підстави говорити про певну її стабілізацію.

83) Економічна сутність, форма прояву і материальний зміст місцевих бюджетів.

Складниками місцевих фінансів є місцеві бюджети, териториальні позабюджетні фонди і кошти субєктів господарювання (комунальних підприємств).Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фін.ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місц.Рад нар.днпутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них  в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місц.бюджети затверджуються місцевими органами влади і до держ.бюжету не включаються. Їх екон.сутність виявляється у формуванні грошових  фондів, які є фін.забезпеченням діяльності місцевих Рад нар.депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства. Мат.основою місц.фінансів є регіональні фінасові ресурси, що представляють сукупність грошових коштів, яківикористовуються на розвиток тер-рій.

84) Функції  місцевих бюджетів. Нормативні акти, які їх регламентують.

Правове підгрунтя формування місц.бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Законами “Про бюдж.систему України”, “Про систему оподаткування” та деякими законодавчими актами щодо зарахування доходних джерел. Місцеві фінанси за своєю екон.сутністю є системою екон.відносин, за допомогою якої нац.дохід розподіляється і перерозподіляється на економічний і соціальний розвиток територій.

85. Ієрархічна будова місцевих бюджетів.

Місцеві бюджети:

обласний б.-- міста обласного підпорядкування(міський б--б-ти р-нів,що входять в стр-ру міста)--бюджети районів(районний б.--бюджети міст районного підпорядкування--селищні та сільські бюджети).

86. Склад і стр-ра доходів місцевих б-тів.Тенденції їх розв-ку.

Як окрема екон. категорія, доходи місцевих б-тів виражають сферу екон. відносин сусп-ва, яка пов’язана з форм-ням, розподілом і використанням фін. рес-сів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих б-тів мають певну законодавчу базу- Конст-я У., З-ни У. "Про бюдж. с-му У.", "Про податкову с-му У.", "Про місцеве самоврядування в У."та ін. нормативні акти. Але незважаючи на наявність відпов. нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого мех-му перерозподілу бюдж. надходжень як у Держ., так і всередині місцевих б-тів. В з-ні "Про місцеве самоврядування в У."передбачено, що доходи місцевих б-тів формуються за рах. власних, визначених з-ном, джерел та закріплених у встановленому з-ном порядку загальнодерж. податків, зборів та ін. обов’язк. платежів. Доходи місцевих б-тів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній ч-ні місцевого б-ту, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих з-ном повноважень органів виконавчої влади. Місцевий б-т поділяється на поточний б-т і б-т розвитку. Доходи б-ту розвитку формуються за рахунок ч-ни податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших б-тів. Кошти Держ. б-ту, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними б-тами і б-тами міст обласногопідпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих б-тів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обл. б-ту спільних проектів територіальних громад. 90.Склад і стр-ра видатків місцевих б-тів.

Видатки місцевих б-тів відображають ті ж самі соц.-екон. відносини, що і видатки Держ. б-ту, але на місцевому рівні і з врахуванням регіональних особливостей. Видатки місцевих б-тів базуються на тих же законодавчих аактах, що і їхні доходи. Так, ст. 64 З-ну У. "Про місцеве самоврядування в У."передбачає поділ видатків місцевих б-тів на 2 частини-видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування,і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. У видатковій частині місцевих б-тів окремо пердбачаються видатки б-ту розвитку. Кошти поточного б-ту спрямовуються на фінансування установ і закладів, що  утримуються за рахунок бюдж. асигнувань і не належать до б-ту розвитку спрямовуються на реалізацію програм соц.-екон. розвитку відповідної території, пов’язаних з інвестиційною та інноваціїною д-тю, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням. Районні, обласні б-ти виконуються місцевими держадміністраціями в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

Склад видатків республ. б-ту Авт. р-ки Крим, м.Києва та Севаст. і місцевих б-тів визначений у ст.20 З-ну У. "Про бюдж.с-му У."Ці видатки включають:-фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фіз. кул-ри, молодіжної політики, соц. забезпечення і соц. захисту н-ня;-утримання органів влади АРК, місцевих органів Держ. влади і самоврядування;фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого госп-ва, природоохоронних заходів та ін.

87.Власні, закріплені, регулюючі доходи …

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи-це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих б-тів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб’єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих б-тів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодерж. та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими б-тами із загальнодерж. податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.

89.Основи розмежування доходів і видатків між різними ланками бюдж. с-ми.

Бюдж. с-ма-заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність усіх видів бюджетів країни. До складу Б.С. Ук-ни входять Держ. б-т У., республіканський б-т Авт. р-ки Крим і місцеві б-ти. Доходи і видатки між різними ланками бюдж. с-ми розмежовуються різним чином. Доходи Держ. б-ту -це ч-на централізованих фін. рес-сів дер-ви, які врегульовані відпов. нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи б-ту відображають екон. відносини дер-ви з підприємствами, установами, орг-ми ,фіз. особами, які виникають в процесі стягнення бюдж. платежів. Доходи б-ту Ук-ни мають 2 чітких рівні-Державний та місцевий. Головним джерелом доходів б-ту є нац. доход. Основними методами ,які використовуються органами держ. влади для перерозподілу нац. доходу і утвореня бюдж. доходів є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Як окрема екон. категорія, доходи місцевих б-тів виражають сферу екон. відносин сусп-ва, яка пов’язана з форм-ням, розподілом і використанням фін. рес-сів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих б-тів мають певну законодавчу базу- Конст-я У., З-ни У. "Про бюдж. с-му У.", "Про податкову с-му У.", "Про місцеве самоврядування в У."та ін. нормативні акти. Але незважаючи на наявність відпов. нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого мех-му перерозподілу бюдж. надходжень як у Держ., так і всередині місцевих б-тів. В з-ні "Про місцеве самоврядування в У."передбачено, що доходи місцевих б-тів формуються за рах. власних, визначених з-ном, джерел та закріплених у встановленому з-ном порядку загальнодерж. податків, зборів та ін. обов’язк. платежів. Доходи місцевих б-тів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. Видатки б-ту як складова ч-на фін. категорії-б-ту є виразником витрат дер-ви на загальнодерж. рівні, необхідних для виконання дер-вою своїх функцій. Витрати виражають екон. відносини, на основі яких здійснюється процес використання ценралізованих коштів за напрямками, визначеними з-ном. Напрямки використання бюдж. видатків обумовлюються цілим рядом рядом факторів, основними з яких є:-утримання держ. установ;-функції дер-ви;-рівень розв-ку регіонів дер-ви;-зв’язки видатків із загальнодерж. б-ту і видатками із місцевих б-тів;-інші, які можуть мати вагоме значення в залежності від конкретної екон. і політ. ситуації в дер-ві. Видатки держ. б-ту регламентуються відповідною законодавчою та нормативною базою-З-ми У."Про бюдж. с-му У.", "Про Держ. б-т на поточний рік", Бюдж. класифікацією, поточними постановами ВРУ, Указами Пр-та У.,рішеннями Кабміну У. Ст.18 З-ну У."Про бюдж. с-му У."поділяє всі видатки б-тів всіх рівнів на 2 групи-поточні видатки та видатки розвитку. Поточні видатки-це витрати б-тів  на фінансування мереж підприємств, орг-цій, установ та органів, які діють на початок бюдж. року, а також на фінансування заходів щодо соц. захисту н-ня та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В склад поточних видатків окремо виділяють вмдатки б-ту, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку-це витрати б-тів на фінансування інвестиц. д-ті, зокрема:фінансування капіт. вкладень виробничого-невиробничого призначення;фінансування структурної перебудови нар. госп-ва;субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.  Видатки місцевих б-тів відображають ті ж самі соц.-екон. відносини, що і видатки Держ. б-ту, але на місцевому рівні і з врахуванням регіональних особливостей. Видатки місцевих б-тів базуються на тих же законодавчих аактах, що і їхні доходи.

93. Держ. кредит-це сук-ть ек. відносин між дер-вою в особі її органіввлади з одндго боку та юр. і фіз. особами з другого боку. При цьому дер-ва виступає або в ролі позичальника або позикодавця по відношенню до приватних осіб, фін. і кред. установ, урядів інш. дер-в. Кр. того, дер-ва може виступати в ролі гаранта по кредитам, які видаються місцевим органам влади, держ.п-вам, іноз. позичальникам. При держ. кредиті взяті в борг кошти поступають у розпорядж. дер-ви, перетворюючись у її додаткові фін. рес-си. При цьому джерелом погашення держ. позик і виплати % по ним виступають держ. кошти.ерж. кредит являє собою доволі специфічну ланку держ. фінансов-сів. Він не має ні окремого фонду фін. рес-сів(кошти, що мобізуються за його допомогою, проходять, як пр., через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фін. відносин дер-ви і тому виділяється в окрему ланку. Держ. кр. безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.Відмінності між банківським і держ. кредитом: - позиковий фонд дер-ви кредитує господарюючих суб’єктів; банівський кредит виділяється під будь-яку мету;

-банк дає кредити тільки під забезпечення;

-при держ. кредиті позикодавці фіз. і юр. особи, а при банк. кредиті позичають юр. і фіз. особи.

94.Функції державного кредиту.

Дер-ва для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фін. ресурси у формі держ. кредиту.У цьому разі вона є позичальником, а н-ня і підприємницькі стр-ри, тобто фіз. і юр.особи,-кредитодавцями. Держ. кредит має строк повернення і ціеу в формі процента. Д.к. буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнар. екон. відносин. дер-ва виступає в ролі як кредитора так і позичальника. За своєю економічною сутністю держ. кредит-це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти н-ня, підприємстві установ.Використання держ. кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження дер-ви. Їхня доцільність при покритті дефіциту б-ту зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища дер-ви, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

95.Держ. кредит може мати дві форми-ощадна справа і держ. позики.

Ощадна справа належить до держ. кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як пр., ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерц. засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Ч-на цих рес-в може спрямовуватись на придбання держ. цін. паперів і т.ч. належати до держ. кредиту.

Держ. позики є осн. формою держ. кредиту. За  правовим оформленням розрізняють держ. позики, що надаються на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються як пр., кредити від урядів інших країн, міжнар. орг-цій та фін. ін-тів. За доп. цінних паперів мобілізуються кошти на фін. ринку. Оформлення держ. позик може здійснюватиьс двома видами цін. паперів-облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація являє собою боргове зобов’язання дер-ви, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі % чи виграшу. Вони можуть бути знеусобленими(на покриття бюдж. дефіциту) і цільовими(під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість-зазначену суму боргу-і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності, ліквідності.Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю становить курсову різницю. Казначейські зобов’язання(векселі)мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюдж.деф-ту. Виплата доходу здійснюється у формі %. Казначейськими зобов’язаннями ,як пр., оформляються короткостр. позики (іноді-середньостр.-казначейські ноти), облігаціями-середньо- та довгострокові.

95. Види і форми державного кредиту, їх зміст і характеристика.

В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані позики 1)Держ. позики-є кредитними відносинами між дер-вою і фіз. та юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів н авизначений строк за встановлену плату. Оформлення держ. позик може здійснюватись двома видами цін. паперів-облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація це цін.папір, що засвідчує внесення її власником грош. коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цін. паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого %. Казначейські зобов’язання-це вид цін.паперу на пред’явника ,що розміщується виключно на добровільних засадах серед н-ня, засвідчує його грошовий вклад і дає право на одержання фіксованого доходу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються тільки на поновлення держ.бюджету, на відміну від І-ї форми держ. кредиту, коли юр. і фіз. особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів.2)Друга форма держ. кредиту опосередковується держ. ощадним банком Ук-ни. Якщо надає кредит дер-ва за рахунок позикових коштів без відома і згоди їх реального власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму держ. кредиту.Це здійснюється через купівлю цим банком держ облігацій і держ. казначейських зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів. 3)Третя форма держ. кредиту проявляється в тому ,що НБУ та ін. держ. кредитні установи безпосередньо передають ч-ну кред.рес-сів на покриття бюдж. видатків і дефіциту держ. бюджету Ук-ни. 4)Четверта форма держ. кредиту відображає ідносини надання фін. допомоги підприємств-вам і орг-ціям органами держ. влади за рах. бюдж. коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %. 5)П’ята форма держ. кредиту-це умовний держ. кредит, коли дер-ва, идаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або ч-ни суми позики та % за неї. За гарантованими позиками дер-ва несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього дер-ва гарантує позики місцевих органів влади, держ. п-в,  спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність держ. гарантій в тому ,що збільшення обсягу гарантій, наданих дер-вою, веде до росту умовної держ. заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.

96. Класифікація державних позик.

Держ. позики-є кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:

залежно від м-ця розміщення позик їх поділяють на внутрішні-на внутр. фін. ринку(надаються фіз. і юр . особам даної країни та нерезидентам) і зовнішні-надходять зовні від урядів, фіз. і юр. осіб інш. кр-н, міжнар. орг-цій та фін. ін-тів;

за правом емісії озрізняють держ. і місцеві позики. Держ. позики випускаються центральними органами управл. Ндходженя від них спрямовуються в Держ. бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управл. і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

за ознакою характеру використання цін. паперів бувають ринкові і неринкові позики. Облігації(казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цін. паперів. Неринкові позики не допускають виходу цін. паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

залежно від установлення забезпеченості держ. позики поділяються на заставні і беззаставні. Заставні позики відображають один зголовних принципів кредитування-матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечкються держ. майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом дер-ви;

відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткостр.(термін погашення до 1 року), середньостр.(від1до5 років), довгостр.(понад 5 років);

за характером виплати доходу держ. позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні(з нульовим купоном).За прицентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що держ. цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони ,тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.;

за характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти-одноразова виплата та виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший-позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий-позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій-щоразу сума зменшується .Другий варіант застосовується тоді ,коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави., третій-навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати держ. видатки;

залежно від зобов’язань дер-ви в погашені боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу дер-ві враховувати ситуацію на фін. ринку.

97. Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг.

Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг-це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками.Внутрішній борг-це заборгованість кредиторам дер-ви в даній країні. Зовнішній борг-це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

98. Методи управління державним боргом, їх характеристика.

Управління держ. боргом-полягає в забезпеченні платоспроможності дер-ви, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела. В управлінні зовнішнім та внутрішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутр. позиками забезпечується як пр., за рахунок внутр. джерел. Платоспроможність за зовн. боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер-ви і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. В окремих випадках в результаті зміни ситуації в ек-ці та на фін. ринку чи погіршення фін. стану дер-ви вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді дер-ва змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як пр., небажані, оскільки підривають довіру до дер-ви Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність дер-ви, ніж допустити її фін. крах. Існують такі спосои корегування позикової політики:-конверсія;-консолідація;-уніфікація;-обмін за регресивним співвідношенням;-відстрочка погашення;-анулювання. Конверсія держ. боргу-це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фін. ринку(напр., рівня облікової ставки центр. банку) чи погіршення фін. стану дер-ви, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. Консолідація-цепердача зобов’язань за раніше випущеною позикоюна нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої(чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики. Уніфікація-являє собою об’єднання кількох позик в одну . Вона спрощує управління держ.боргом. Уніф-я може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх пози кпроводиться з метою скорочення держ. боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова дер-ви від своїх боргів. Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період  перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. Анулювання боргів означає повну відмову дер-ви від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет дер-ви, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

99. Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній борг.

На 1 січня 1999 року ДЗБ україни становив 11,5 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД – 2, 4 млрд. доларів США (20,9%), міжнародним фінансовим організаціям – 4,5 млрд. доларів (39,1%), іншим некомерційним кредиторам (Євросоюзу, Японії) – 0,5 млрд. доларів(4,3%), за іноземними кредитними лініями – 1 млрд.(8,7%), за комерційними та і деякими інщими кредитами – 3,1 млрд. доларів(27%).

Внутрішній борг на 1 січня 1999р становив 13, 5 млрд. грн., із них 11, 2 млрд.грн. або 83% становила заборгованість за облігаціями внутрішніх державних позик (ОВДП).

В Україні в 1992 р прийнято З-н “Про державний внут-ній борг України”, яким визначено, що ДВБ України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності. До складу ДВБ України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування заг-держ-програм. ДВБУ складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов’заннями уряду України. До боргових зобов-нь уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані урядом У, а також одержані ним кредити.

До 1996р ДВБУ формувався переважно в наслідок отримання прямих позик НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету. Заборгованість за такими кредитами, включаючи нараховані за ними відсотки, на 1 січня 1996р становила 7,7 млрд.грн. або 96,3% від суми ДВБ. Ця заборгованість була списана 23 січня 1997р. Із 1996р основний вплив на динаміку ДВБ мав випуск ОВДП, які поступово заміщували прямі кредити НБУ як джерело фінансування дефіциту держ. бюджету У. Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеженням НБУ своєю участю на ринку облігацій спричинили у червні 1998р різке підвищення дохідності з ОВДП до 75% річних, незважаючи на те, що приріст боргу в держ. облігаціях за перше півріччя 1998р становив лише 11, 3%. Стан ринку держ. облігацій ускладнився необхідністю залучення з внутр. джерел ресурсів для забезпечення пікрвих витрат за зовнішнім боргом. Як результат внутр. ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасиченим державними облігаціями, що створило негативний кумулятивний ефект. Він полягає у тому,ю що подальші спроби збільшення обсягу залучень із внутр ринкупризводять до неадекватного порівняно з динамікою ВВП і податковими надходженнями зростання відсоткових виплат з бюджету.Заходи щодо скорочення боргу полягають у конверсії ОВДП. Завершення ж процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутр фін позичкових рес-сів на розвиток вир-ва, а не на держ споживання, сутттєве їх здешевлення.За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов’язаних завдань:-скорочення темпів зростання заборгованості за внутр боргом;-зменшення видатків з обслуговування держ боргу;-подовження сер строку погашення держ боргових зобов’язань;-зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.

100. Економічна необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань.

Людям притаманне прагнення захиститися від небезпеки здоров’я, життя та ін.

Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником котегарії фінансів. Разом їз тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С (страхування), а саме:

С пов’язане тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

При страх-ні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками С, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

С передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, такі в часі.

101. Поняття страхування, його функції і ознаки.

Екон. категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страх., пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування  матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.

Можна виділити такі основні ознаки страхування:

Ймовірний характер страхування (тобто заздалегідь невідомо коли відбувся страховий випадрк, яка буде його сила і кого із страховиків він зачепить);

2) Цільовий характер страхування (обумовлений наявністю конкретноьго страхового ризику як ймовірності так і можливості настання страхового випадку, що може нанести матеріальну ін. шкоду)

3) Повернення мобілізованих коштів страхування, тобто вся сума нетто платежів повертається у формі відшкодувань збитків при настанні страхового випадку.

Учасниками процесу страхування є: страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери та ін. Страхуванню притаманні такі функції: ризикова, превентивна, ощадна, контрольна. Ризикова – полягає у відшкодуванні страх-ку збитків від страх-вих випадківстрах-кам, для цього страховик приймає за певну плату матер-ну відпов-сть за наслідки певного ризику передбаченого законом чи договором із страх-ком. Превентивна полягає в зменшенні наслідків страх-х подій через: - правові застереження передбачені чинним закон-вом або договором страх., які направлені на позбавлення страхувальника страх-вих відшкодувань; - створення фонду запобіжних заходів. Ощадна полягає в збереженні грошових сум за допомогою заощаджув-них видів страхування. Контрольна полягає в цілому формування і використання коштів страхового фонду. Вона виявляється одночасно з вказаними вище умовами страхування.

102. Форми і методи страхування. Характеристика системи страхових фондів.

За формою проведення С (страхування) поділяється на: обов’язкове і добровільне.

Обов’язкове здійснюється на підставі відповідних законодавчих і нормативних актів, що пердбачають перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, рівень і норму страхового забезпечення, обсяг стр-вої відповідальності, мах. страхові тарифи і міn. страхові суми, періодичнчсть внесення страхових платежів і інші суттєві умови. Крім того, обов’язковому страх-ню притаманні принципи суцільного охоплення об’єктів С, автоматичності поширення С на дані об’єкти, нормування С забезпечення. Обов’язкове с дозволяє знизити страхові тарифи і здешевити страхові послуги при умові певної конкуренції серед страховиків. Однак при цьому не повністю враховуються фінансові можливості кожного страхувальника та особливістю об’єктів С і страхових ризиків. В Україні передбачено законом здійснення 27 видів обов’язкового С, решта видів С, що не ввійшли сюди здійснюються у добровільній формі.

Добровільне С здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови і проведення ДС визначається правилами С, що встановлюється страховиком самостійно відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретні умови С визначаються при укладанні договору С відповідно до затверджених правил С.

Кошти мобілізовані шляхом страхових формують особливі фонди цільового призначення, тобто страхові фонди(сукупність натуральних запасів та фінансових страхових резервів, які є в сусп-стві та призначені для страхового захисту в тому числі попередження, локалізації і відшкодування збитків завданих стихійними лихами, нещасними випадками і іншими подіями). Виділяють такі форми організації страхового фонду:

Централізований страх. резерв. фонд (формується в натуральній і грошовій формах за рахунок заг.-держ. ресурсів і знаходиться у розпорядженні уряду. Кошти на цю мету щорічно передбачені в державному бюджеті України);

Децентралізований фонд самострахування (страховий фонд формується кожним самостійним господар-м суб’єктом за рахунок прибутку котрий залишився в їх розпорядженні. Кошти на цього фонду суб’єкти господар-ня викор-ть на покриття власних витрат, подолання виробничих зривів);

Страховий фонд страхувальника (формується за рахунок страхових внесків страх-льників включно в грошовій формі і має строго цільовий характер використання коштівстрахув-к тимчасово вільні кошти страх-вого фонду розміщує з урахуванням безпечності, прибутковості і диверсифікованості в активи таких категорій: грошові кошти на р/р, банківські депозити, нерухоме майно, цінні папери, готівка в касі та ін.).

103. Класифікація страхування.

Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми.

За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так:

Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом);

Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника);

Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну);

Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків).

Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.

104. Сутність, види, форми і роль кожної з галузей страхування.

С (страхування) являє собою досить розгалуджену систему відносин. Воно структурується за галузями, формами і видами. Галузева класифікація С здійснюється за об’єктами С. виділення окремих видів характеризує деталізацію об’єктів С. форми організації С вказують на їхню правову основу: обов’язкове та добровільне.

Об’єктом майнового С виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Основною формою є добровільне С. Поступово розширюється майнове С у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особового С виступають життя та здоров громадян. Видами особового С є змішане С життя, С дітей, весільне С і ін. Особисте С виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Страхова пердбачає відшкодування витрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У системі соціального С об’єктом С виступає працездатність і працевлаштування. С працездатності здійснбється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. С працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.соц. С має обов’язковий і добровільний характер. В обо’язковому порядку воно здійснюєтьося через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соц. С, с на випадок безробіття. Добровільне с здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

У медичному С об’єктом С виступає здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі як через жержавні , так і недержавні структури.

Об’єктом відповідальності С висупає зобов’язання страхової особи виплатити відшкодування за завдані збитки тремім особам. Найпоширенішим видом є С громадянської відповідальносі водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом С виступити професійна відповідальність для осіб окремих професій.

Об’єктом С ризиків є недоотриманий рибуток чи збитки при здійсненні  певних госп. і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, з біржевих угод, з депозитних вкладів юр. і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів і ін.

105. Роль страхування при переході до ринкових відносин.

С (страхування) надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втратити авансованих ресурсів. Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страххового випадку завдані збитки будуть відшкодовані. С не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевніше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати неообхідні засоби виробнийтва. Часто С сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок. Особливо велику роль може відіграти с у аграрному секторі. С прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Транспортні артерії, зростає товарообмін інших країн з нашою державою, С вантажів, туристських груп, автотран-них ризиків та ін. С спрямоване на підтримку розвитку комерційної діяльності. Від її стану залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ. Отже С має величезні можливості сприяти економічному та соціальному розвитку країни, вирішити проблеми кожного асоційованого чи індивідуального власника.

106. Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова по­слуга — конкретний вид страхування. Страхові компанії, як прави­ло, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предме­том конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна — врівноваженістю попиту і пропозиції.

Крім безпосередніх суб'єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страхо­вика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умо­ви і надійні страхові компанії.

Функціонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це на­явність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Стра­ховий портфель являє собою сукупність укладених певною ком­панією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

107. Законом У-ни “Про страх-ня” передбачено єдиний орган держ. Викон влади, що здійснює нагляд за страх діяль-тю-Держ нагляд за страх діяльністю.

Функції:1)єдиний реєстр страховиків;2)видача ліцензій; 3) контроль за платоспроможністю страховиків;4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхо­вих резервів; 5) розробка нормативних і методичних документів з питань стра­хової діяльності; 6) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення квалі­фікації кадрів для страхової діяльності.

Завдання :

• видача ліцензій;• перевірка щодо правильності застосування страховиками законо­давства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;• методичне забезпечення  роботи страховиків;• розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяль­ності; • прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;• аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законо­давства;• контроль за платоспроможністю страховиків;• аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні;• інші функції.

108.Нині на страх ринку У-ни діє 260 страх компаній, Моторне, Авіаційне, Морське страх бюро, низка страх пулів.Створено Асоціацію професійних страх посередників. Активно працює Ліга страх орг-цій У-ни. Водночас питома вага У-ни у світовому страх ринку  у 1998р.- 0,01%, а у Європі-менш як 0,05%. Однак такий рівень страх діяль-ті є дуже низьким і не адекватним потребам і можливостям країни. На сьогодні страх компанії У-ни не спроможні утримувати великі ризики і тому шукають перестраховиків за кордоном.

Звичайно, що спад виробництва, криза неплатежів, зростання без­робіття, видача заробітної плати натурою, недосконалість законодав­чої бази ускладнюють рух внесків по соціальному страхуванню до споживачів. Тому ці питання слід вирішувати шляхом удосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так і недержавного добровільного.

Не менш актуальною е проблема медичного страхування. Поси­лаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, багато авторів пропо­нують запровадити медичне страхування й в Україні. На страховому ринку вже з'явилися добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний шлях поліпшення медичного обслуговування населення.

109.Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тим­часово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху гро­шових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (пози­чальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єк­тами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і під­приємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово віль­ні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявля­ється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характерис­тики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобо­в'язання на кредитному ринку.

111.Фінансовий ринок-елемент фінансової системи,який займає особливе місце.По-перше,вис-

тупає надбудовою через яку відбувається діяльність усієї фінансової системи; По-друге,з,єднувальна ланка,через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Він є важливою складовою ринкової економіки.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність,стійкість та еластичність фінансової системи.Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів,що сконцентровані в державних грошових фондах,у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.Фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції,які не може виконати жодна складова фінансової системи.

112.Фінансовий ринок-складова фінансової системи держави.За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб,єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.Фінансовий ринок включає: валютний ринок,ринок кредитів,ринок цінних паперів,ринок фінансових послуг.

Валютний ринок-це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом,який складається на основі попиту і пропозиції на ці валюти.Функції:своєчасне здійснення міжнародних розрахунків,стрвахування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікації валютних резервів; регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Ринок кредитів-це процес залучення коштів у грошовій формі на умовахповернення,оплатності і строковості.Кредитний ринок є одним із найстаріших сегментів фінансового ринку,він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів-це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання.Цеособлива сфера ринкових відносин,де завдяки продажу ЦП здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб,єктів економічної діяльності.

Фінансові послуги-це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва,виконання робіт і надання послуг,які здійснюються на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування.

114.Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та інвес­тиційні інститути.

Емітентами цінних паперів є юридичні особи та державні органи або органи місцевого самоврядування. Емітенти несуть повну від­повідальність за випущені ними цінні папери.

Інвестори — це фізичні та юридичні особи, що придбали цінні папери від свого імені та за власний рахунок.

Інвестиційний інститут — це юридична особа, створена у будь-якій організаційно-правовій формі, що допускається Законом Украї­ни «Про підприємства в Україні». Засновниками інвестиційного інституту можуть бути як українські, так і іноземні юридичні та | фізичні особи. Існують такі види інвестиційних інститутів: фінан­сові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер — це юридична особа, що виконує посеред-, пицькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок та і дорученням клієнта.

Інвестиційний консультант — це юридична чи фізична особа, що надає консультаційні послуги з питань випуску та обігу цінних па­перів. Інвестиційний консультант може проводити аналіз фондового ринку (експертизу угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури тощо), підготовку та організаційно-методичне забезпечення емісії.

Інвестиційна компанія є дилером, тобто юридичною особою, що діє за власний рахунок. Інвестиційна компанія може залучати гро­шові кошти через емісію власних цінних паперів або отримання грошових позик банків.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, що здійснює діяль­ність, пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цін­них паперів. Між інвестиційним фондом та інвестиційною компанією є певні відмінності.

Інвестиційна компанія — це переважно фінансовий посередник у первинному розміщенні цінних паперів між емітентом і кінцевим інвестором, а інвестиційний фонд акумулює дрібні заощадження і є кінцевим інвестором. Компанії обслуговують лише юридичних осіб, тоді як фонди — ще й фізичних. Компанія має право працювати як інвестиційний консультант і фінансовий брокер, для фонду ж інші види діяльності е забороненими.

115. Держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формування його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця фінансвових

116.Органи, які здійснюють регулювання фін. ринку: функції кожного з них.

Державними органами регулювання фін. ринку є Мінфін. НБУ, Фонд державного майна України

А також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

НБУ-здійснює  емісію грошей, керує діяльністю фін. ринку, здійснює регулювання і всиановлює офіційні курси валют чи валютні коридори.

Мінфін.-організація функцінування ринку цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та  фондового ринку-проводить реєстрацію цінних паперів та регулює їх кругообіг.забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фін.посередникам, які здійснюють операції з ЦП.

117.Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів — сукупність відносин фінансового ринку, пов'язаних із випуском і обігом цінних паперів, а також форми і способи цього обігу.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можли­вість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих доку­ментів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р.). Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього Закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів:акції;облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;облігації підприємств;казначейські зобов'язання держави;ощаднісертифікати;векселі; приватизаційні папери.

Акція-ЦП без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь  у стат фонді АТ,дає право його власникові на отримання дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ. Риси акції: безстрокова, свідоцтво про участь у стат капіталі

Облігації-ЦП, що засвідчує внесення їх власником грош коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього ЦП в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого%.Риси облігації:виплата фіксованого %

Казначейські зобов’язання- вид ЦП на пред’явника, що розміщуються тільки серед населення  і засвідчують внесення їх власником грош коштів до бюджету й дають право на отримання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат- це письмове свідоцтво банку про депонування коштів.

Вексель- це ЦП письмове абстрактне й безспірне зобов’язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Депозитне свідоцтво-це ЦП, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів.

118. Правове забезпечення функціонування фондової біржі в Україні.

Фондова біржа-це організаційно оформлений, постійно діючий ринок , на якому здійснюється торгівля цінними паперами, як первинними,так і похідними.Тут визначається курс цінних паперів. Біржа виробляє загальні правила проведення торгів  і розрахунків після  укладення угод, розповсюджує відповідну інформацію та підтримує професіоналізм учасників ринку, а також проводить певний  контроль.

119. Поняття  інструментів фін. ринку,їх склад.

Фінансові інструменти-документи, що мають грошову вартістиь, за допомогою яких здійснюються операції на фін. ринку. До основних Ф.І. належать цінні папери, свідчення про депозитні вкладення,  кредитні угоди, страхові поліси тощо.

Вони поділяються на три основні групи:

-пайові цінні папери, за якими емітент не бере відповідальністиь повернути грошові засоби, інвестовані у його діяльність, але які свідчать про участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

-боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, або які не  наділяють їхніх власників правом участі в упра-

влінні п-вом.

-похідні цінні папери, механізм обігу яких пов”язаний з пайовими, борговими  цінними паперами , ін. інструментами.

120. Характеристика  інструментів  кожного  з  сегментів  фін.  ринку.

Фін.  інструменти – документи, що  мають  грошову  вартість, за  допомогою  яких  здійснють-

ся  операції  на  фінансовому  ринку. До  основних  фін.  інструментів  належать  цінні  папери,

свідчення  про  депозитні  вклади, кредитні  угоди, страхові  поліси  тощо.

Цінні  папери  на  фондовому  ринку  називаються  його  інструментами. Вони  поділяються

на  три  основні  групи:

пайові  цінні  папери, за  якими  емітент  не  бере  зобовязань  із  повернення  грошових  засобів, інвестованих  у  його  діяльність, але  які  свідчать  про  участь  у  статутному  фонді та  наділяють  їхніх  власників  правом  на  участь  в  управлінні  виробництвом  і

отримання  частки  майна  при  ліквідації  емітента.

боргові  цінні  папери, за  якими  емітент  несе  відповідальність  повернути  у  призначе –

ний  т ермін  кошти, інвестовані  у  його  діяльність, або  які  не  наділяють   їхніх  вла –

сників  правом  участі  в  управлінні  підприємством.

похідні  цінні  папери, механізм  дії  яких  повязаний  з  пайовими, борговими  цінними

паперами, іншими  інструментами  чи  правами  щодо  них

Відповідно  до  закону  “Про  цінні  папери  і  фондову  біржу”  можуть  випускатися  в  обіг

такі  види  цінних  паперів: акції, облігації  внутрішніх  республіканських  і  місцевих  позик,

облігації  підприємств, казначейські  зобовязання  держави, ощадні  сертифікати,  векселі,

приватизаційні  сертифікати. Крім  цінних  паперів  першого  порядку  існують  такі  види по-

хідних  цінних  паперів  як  опціони, фючерси,бони  і т. д.

Ринок  грошей  має  справу  з  короткостроковими  фінансовими  активами, що  є  високо –

ліквідними  та  малоризиковими. Інструментами  цього  ринку  є  казначейські  векселі, коротко

строкові  комерційні  векселі  та  банківські  акцепти . Казначейський вексель – є формою боргового зобогв”язання держави . На відміну від державних облігацій, казн. векселі випуска –

ються на строк ,як правило , до одного року під покриття  бюджетного дефіцитиу з виплатою

доходу увигляді дисконту

Ригнки капіталу різноманітніші ., оскільки їхня діяльність пов”язана з кількома видами

зовсім різних інструментів . Тут можна відмітити ринок облігацій та ринок акцій.

 

Інструменти  власності : акції , приватизаційні папери .

Інстументи позики : облігації , казначейські зобов”язання , векселя

До похідних паперів належать : опціони, ф”ючерси , варанти тощо . Опціон – документ , який засвідчує право придбати  ( продати ) цінні папери  у майбутньому , з фіксацієюцін на час укладення або придбання

Ф”ючерсний контракт – документ, який засвідчує зобов”язання придбати цінні папери ,товари

у визначений час на невизначених умовах у майбутньому із фіксацієюцін на момент виконання

зобов”язань сторонами контракту.

 

Фондовий  ринок –це особлива сфера ринкових відносин , де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвест . потреб суб”єктів ек.діяльності

Ринок ц.п. можна розмежувати на первинний і вторинний , біржовий і позабіржовий . Первинний – це ринок ц.п. і  повторних емісій  ц.п. , на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів.

Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності ц.п., тобто створення умов для найкращої торгівлі ними . Це дає можливість власникові ц.п. реалізувати їх у найкоротший термін принезначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації .

Біржовий ринок – ринок із найвищим рівнем організації , що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фін. вклади , що перебувають в обігу .

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржою . Переважно на цьому ринку відбуваєтьсяпервинне розміщення ,а також перепродаж  ц.п. тих емітентів . яку не бажаютьвиставити свої

активи на біржу

Бюджетна  класифікація-групування доходів і видатків  бюджету  за відповідними ознаками. Що забезпечуе  загальнодержавну  і міжнародну порівняність бюджетних даних.Призначення-Б К мае бути цідльовою ,грунтуватися  на галузях госпаодарства , територіях ,на яких здійснюються витрати ,або з яких надходять доходи,а такожконкретний вид видат ків або доходів.Групи видатків:Розділи-н/г, соц-культ заходи,управління;Глави-міністерства ,відомства;Параграфи-галузі,заходи;Статті-з/п,стипендії.Групи доходів:Платіж-це розділ(ПДВ, ПЛАТЕЖІ З ПРИБУТКУ,ПЛАТЕЖІ НАСЕЛЕННЯ)Глави-міністерства ,відомства;Параграфи-це галузі н/г;Статті-в доходах майже не використовуються.

 

Бюджетні доходи і видатки держави повинні =державним доходам і видаткам,якщо цього немае то виникае бюджетний дефіцит-це перевищення видатків бюджету над його доходами.Це показник негативнихявищ в економіці, що зумолвлюють інфляцію грошової обинийі.Причини-спад виробництва,великі военні витрати,несвоечасне проведення структурних змін в економіці.Шляхи подолання:зміни в податковій та кредитній політиці,-це призведе до пожвавлення економічного життя (зростання виробництва та його ефекти

 

122.Цінні папери-  грошові  документи  ,що  засвідчують  право  володіння  або  відносин  позички, визначають   взаємовідносини  між  особою  ,яка  їх  випустила,  та  їхнім  власником  і  передбачають,  як  правило,  виплату  доходу  у  вигляді  дивідендів  або  процентів  ,  а  також  можливість   передавання  прав ,  що  зазначенні  в  цих  документах,  іншим  особам.Акція- цінний  папір без  установленого  строку  обігу,  що засвідчує  внесеня  певного  паю  до  статутного  фонду   акціонерного  товариства.Облігація- це  цінний  папір  , який  посвідчує  внесення  його  власникомпевних  коштів  і  підтвержує   зобовязання   емітента   відшкодувати  його  власникові   номінальну  вартість  цього  цінного  паперу  в  передбачений  строк  із  виплатою  процента.Казначейські  зобовязання-це  вид  цінних  паперів  на  предявника  ,  які  розміщують   виключно  на  добровільних  засадах    і  які  свідчать  про  внесення  їхнім  власником    грошових  засобів  до  бюджету  й  дають  право  на  отриманя  фінансового   доходу.Ощадний  сертифікат-  це  письмове  свідоцтво    банку  про  депонування  коштів.Вексель-це  письмове  абстрактней  безспірне  зобовязання  позичальника   сплатити  після  настання  строку  визначену   суму  грошейвласникові  векселя.Депозитне  свідоцтво- це  цінний  папір,  який  підтвержує  ,що  особа   володіє   акціями  однієї  з  іноземних   корпорацій,  які  зберігаються   в  одному  з  банків,  та  має  право  на  одержання  дивідендів,  а  також   на  частку  активів  цієї  корпорації  у  разі  її  ліквідації.Інвестиційниі  сертифікати- це  цінні  папери  ,  що  випускаються  виключно  інвестиційним  фондом  чи  інвестиційною  компанією  і  дають  право  їх  власнику  на  отримання  доходу  у  вигляді  дивідендів.

ресурсів значно вагоміше ніж у ролі продавця.Фізичні особи , навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Державними органами регулювання ринку цінних паперів є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України, а також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

124.Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств пред­ставляють собою сукупність економічних відносин щодо форму­вання і використання прибутку і фондів грошових коштів, які ви­никають у процесі розподілу й перерозподілу частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від зовнішньоеко­номічної діяльності.

Об'єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті. Суб'єктом виступає зарубіжний партнер (іноземна держава, міжнародна орга­нізація, юридична особа тощо).

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають у себе за­гальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від форми власності та осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарсь­ких структур — у формі фондів валютних коштів за поставлену про­дукцію і послуги на експорт.

Для фінансування зовнішньоекономічних операцій на підприєм­стві створюється валютний фонд, який формується після обов'яз­кового продажу валютних коштів за рахунок частини валютної ви­ручки, яка залишилась у розпорядженні підприємства і перерахова­на на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторго­вельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ре­сурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на прове­дення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення вироб­ництва експортної продукції, підвищення її якості й конкуренто­спроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством.

125.Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єк­тами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юри­дичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення інозем­ної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розра­хунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності наці­ональної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання курсу на­ціональної валюти.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулю­вання. Воно полягає у прийнятті загальних для всіх країн правил установлення проведення валютних операцій.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти ві­дображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-яку ціну. Навпаки, це не доцільно і небез­печно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально на­ближений до реального. Це в свою чергу ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

126.Митне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється згідно із законодавством України і міжнародними договорами. Митну політику держави визначає Верховна Рада України.

На єдиній митній території України оподатковуються митом то­вари, які ввозяться на територію України, або вивозяться за її межі, або переміщуються транзитом по її території. Ставки мита єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законом У-ни та її міжн договорами.

Митний контроль і митне оподат-ня на території спец. ек. Зон регулюються спец. законами У-ни і міжн. договорами,які встановлюють спец правовий режим цих зон у кожному конкретному випадку.До суб’єктів ЗЕД, які проводять демпінг, а також до тих держав, які вдаються щодо У-ни дискримінаційних дій можуть застосовуватися митні санкції, передбачені законод. актами У-ни.

127.Фінанси як економічний інструмент господарювання використовують для здійснення інтеграції України в світову економіку. Фінансовий механізм, який складається в сфері міжнародних економічних звязків, виступає знаряддям реалізації фінансової політики держави в області міжнародного співробітництва України.

Одним з напрямків впливу фінансів на розвиток міжнародних звязків є мобілізація ресурсів зарубіжних інвесторів. Зарубіжні інвестиції здійснюються у вигляді залучення засобів іноземних держав-інвесторів, іноземних комерційних організацій, міжнародних бцдівельних компаній для створення обєктів в різноманітних галузях вітчизняної економіки.з метою стимулювання іноземних інвесторів встановлюється система фінансових, валютних і митних пільг.

Важливими джерелами фінансових ресурсів для України є цільові фонди і кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ).Вони використовуються для надання фінансової підтримки інтеграції України в світову економіку.

128.Фінансова діяльність міжнародних організацій пов'язана з формуванням і використанням їх бюджету та цільових фондів. Формування доходів здійснюється насамперед за рахунок внесків країн, що входять до складу даної організації. Використання коштів проводиться на основі затвердженого бюджету. Розглянемо фінанси провідних міжнародних організацій — 00Н та ЄС.

Голов­ним завданням 00Н є підтримання миру. До сфер її діяльності та­кож входять економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього природного середовища.

Діяльність 00Н здійснюється через керівні органи та спеціалізо­вані організації.

Бюджет 00Н формується за рахунок внесків країн. Розмір внес­ків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни.

Нині 00Н переживає фінансову кризу, пов'язану з тим, що бага­то країн мають заборгованість із внесків до її бюджету. Це істотно звужує фінансові можливості 00Н, ускладнює фінансування перед­бачених заходів.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються за­лежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у ви­робленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важли­ве місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування.

129. Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи:

всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною озна­кою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

МВФ є провідним світовим фінансо­вим інститутом. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн—членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн—членів фонду. Внесок України становить 997,3 млн 80К. Внесок кожної країни є її квотою. Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики. Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваю­чими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн—членів Фонду. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Основною метою діяльнос­ті МБРР виступає сприяння розвитку економіки країн—членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитівта гарантування приват­них інвестицій.

Банк міжнародних розрахунків Основне зав­дання банку полягає у налагодженні співробітництва між цент­ральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між краї­нами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні  операції та операції на фондовому ринку.

ЄБРР здійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор еконо­міки і не більше 40 % у державну інфраструктуру.

Завданням Європейського інвестиційного банку є фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загально-європейське значення (енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що зв'язані з охороною навколишнього природного середовища). Кредити надаються тер­міном від 20 до 25 років на ринкових умовах. Пільги встановлюються лише в тих випадках, коли передбачається боніфі­кація за рахунок бюджету ЄС.

Європейський банк валютного співробітництва надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу.

У цілому всесвітні міжнародні фінансові інститути відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечую­чи надійний рух міжнародних грошовий потоків.


Комментарии
Поиск
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии!

3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."

Голосование

В каком направлении должна двигаться Украина?